– У мене дома «Ноїв ковчег», усіх по парі –лебеді, індички, качки, гуси, – насипає комбікорм у годівниці пернатим, 56-річний Володимир Вахоцький, житель села Гордашівка, що на Тальнівщині.

Два тижні тому чоловік з дружиною Іриною забрали до весни лебедя. Пораненого птаха, що замерзав на крижині, тальнівські рятувальники привезли з цукрозаводського ставка у місцеву ветеринарну лікарню. Потім лікарі зателефонували Вахоцьким, адже вони вже не вперше виходжують немічних птахів. Якраз місяць тому їм віддали лебідку з поламаною лапою, тому що утримувати її у ветлікарні не мали змоги. Пишуть Вісті Черкащини.

– Подзвонили з лікарні дружині, кажуть, що у них є молода лебідка зі зламаною лапою, їсти відмовляється, не знають, що з нею робити. Птаха була така худа як курка, ледве до 3 кілограм дотягувала, – згадує Володимир Вахоцький, – Взяли машину, поїхали за нею. Забрали і відразу в Умань у приватну клініку, там обстежили, зробили рентген. У лебідки неправильно зрослася поламана лапа, тому буде кульгати і у вирій швидше за все не відлетить.

Поранену птицю Вахоцькі привезли додому в Гордашівку. Там утеплили соломою підвал. Біля нього загородили місце сіткою та облаштували годівниці. Гордашани Володимир Зозуля, Микола Демидов, Юрій Власенко, Іван Григориченко та Віктор Баланюк дали комбікорм, сою, пшеницю, кукурудзу та сіно, щоб прогодувати птахів до весни. А щоб лебедям була компанія, чоловіки подарували качок-шипунів, індичку, гусака. Пізніше Вахоцькі придбали й до пари гуску.

– Коли будуть великі морози, поставлю всередині обігрівач «Уфо». Завтра приїде майстер, прилаштує мені в підвалі розетку, – говорить Володимир Вахоцький, – Залишиться ще докидати сіна, погляньте, там затишно та сухо, температура всередині +4, – показує змуроване з каменю, просторе підвальне приміщення, підлога встелена соломою.

Це не вперше Вахоцькі рятують лебедів, що не мають змоги відлетіти до вирію. Три роки тому на Гордашівській ГЕС жила пара пернатих із виводком, потім дорослі відлетіли, а молоду кволу лебідку залишили.

– Нічого, ми її до себе забрали, виходили. Зима була теплою, тому випустили, не чекаючи весни. Вона набралась сил, підросла і попливла з іншою зграєю лебедів, що прилетіли на річку. Дружина у мене дуже любить тварин і птахів. Якщо ненароком машиною зіб’ю горобця, точно не говоритиме зі мною 2 тижні, – усміхається чоловік.

Взимку лебедів, які живуть поруч з людьми, а не у водоймах, зоологи радять годувати спеціальними комбікормами та пророслим зерном. Також можна давати трохи білого хліба розмоченого у воді, але тільки дорослим птахам, бо молодняк може захворіти й загинути.

– Наші лебеді вже вжилися з «сусідами». Разом снідають, обідають, вечеряють. Усі в мене ручні, навіть імена придумав, а лебідь, якого привезли останнього, ще шипить та кидається, буває. Має пройти час, щоб він звик, навесні всеодно випущу їх з лебідкою на річку. А якщо знайдеться його «дружина» з якою прожив в парі 5 років на цукрозаводському ставку, заберу теж до свого «ковчегу». Сім’я має бути разом, тому якщо побачите самотню лебідку, дзвоніть, я приїду заберу, – диктує свій номер телефону Володимир Вахоцький.

Односельці з маленькими дітками приходять подивитись та погодувати лебедів до Володимира та Ірини Вахоцьких.

– Приїхав на день народження до друзів, а півторарічний хлопчик біжить до мене, питає: «Дядя Вова, а лебеді де?», усі в окрузі знають, що у мене живий куточок, – доливає води птахам з оцинкованого відра. До лебідки звертається: «Іди, моя дівчинко, пити!»