У  Черкасах нещодавно вийшла у світ збірка поезії війни української письменниці Валентини Коваленко «Вишіптування мокшанської бешихи». Як пояснює сама письменниця, таку назву для своєї нової книги, а їх у Валентини Коваленко нині понад 15,  вибрала невипадково. Адже бешиха – в українській мові відома як рожа, червона шкіра, словом, небезпечне інфекційне захворювання.

Вірш Валентини Коваленко із її нової книги «Вишіптування мокшанської бешихи».

blank

Не смій до мене сікатись в брати!

Твоє “брати” лише від слова “брАти”.

А ти віки ведеш мене до страти.

Зведенюки ми. Межи нами б – ґрати

Й бетонні – до пів неба – блокпости!

 

Аби тебе завирив чорторий,

Аби тебе зассали трясовини,

Щоби твоє поріддя ці провини

Не згоїло до сивої пори!

 

За те, як ти “па-брацкі” реготав,

коли ячали криками руїни,

За те, як мати билася причинно

З твоїх наруг над збавленим дитям…

Й скалічену юначу п’ятірню –

за жовто-синю стрічечку на ранці…

І за кайданки, вдягнені “па-брацкі”,

за розстріли і чорний глум кастрацій…

І цей потоп… Цей ґвалт русифікацій…

За наше право на святу борню!

 

А ти в брати не сікайся і кайсь,

Й затям собі: ніколи не зрідниться

моє в’язке вкраїнське ДНКа

й твоя рідка москальська сукровиця!

 

Не смій до мене сікатись, москаль!