Кілька днів тому колишній міський голова Сергій Одарич на своїй сторінці в соцмережах розповів про свій приїзд до Черкас. Свої враження від побаченого і почутого він охарактеризував так:
– Висновок єдиний – у Черкасах побудована найбільша і бездоганна система здирництва і розкрадання бюджетних коштів. Зараз закінчують вибудовувати систему викрадання коштів прямо з гаманців пересічних громадян. Вдумайтесь – три комунальних підприємства (ЖЕКи) абсолютно “випадково” подають не всі документи на три конкурси. І на всіх трьох конкурсах право утримувати і обслуговувати багатоповерхівки (понад 1200 будинків) “випадково” отримує один і той самий приватний підприємець! А на наступний день “випадково” суттєво виростають тарифи. Як сказав би Остап Бендер: “А що – і так можна було???”
Черкасцям легко зрозуміти масштаби розкрадання бюджету. Просте порівняння:
Я був міським головою неповних 8 років. Загальна сума доходів бюджету розвитку за ці роки РАЗОМ УЗЯТІ була трохи більше 200 млн грн. (без врахування кількох десятків мільйонів цільових державних субвенцій). З 2016 року завдяки реформі децентралізації бюджет розвитку Черкас отримує цих 200 млн грн КОЖНІ ТРИ МІСЯЦІ! Фінансові можливості у теперішньої влади у 32 рази (!!!) більші, ніж були у нашої команди. За кошти, які за ці роки надійшли до бюджету розвитку, можна було по 2 рази (!!!) заасфальтувати КОЖНУ вулицю і КОЖЕН провулок. Для довідки: на повне асфальтування міста потрібно 1,2 мільярда грн. Доходи бюджету розвитку з 2016 року – майже 3 мільярди.
А що ми маємо – плитка і тільки плитка. Всьо буде плитка!
Сергій Одарич, підсумовуючи викладені аргументи, написав: «Лишилося в мене лише одне питання – скільки коштів має вкрасти міська влада, щоб громада її врешті розігнала?»
Практично в цей же час відомий громадський діяч, підприємець Віктор Євпак теж висловив свої враження від ситуації в Черкасах на своїй сторінці у «Фейсбуці»:
– Цього тижня, читаючи стрічку новин, натрапив на парадокс, якому от уже кілька днів не можу знайти пояснення. Перша новина про те, що одне з черкаських комунальних підприємств – у національному топі забруднювачів екології. Місцева влада про це знає, планує боротися локально, бо на глобальне вирішення – встановлення фільтраційних станцій – грошей немає. Листаю стрічку далі і напрапляю на новину про те, що ця ж місцева влада, ті ж самі люди, все ж таки планують витратити 10 млн грн на “плиткове” оновлення Долини троянд. Подумки повертаюся до першої новини і у мене виникає закономірний дисонанс. Де ж ця тонка межа між “гроші є” і “грошей немає”? Поправте, якщо я не правий, але з одного боку у нас дефіцит, якщо економимо на екології і відповідно здоров’ї своєму та наших дітей. А з іншого – в нас грошей більш ніж достатньо, бо витрачаємо мільйони на і так достатньо облаштований об’єкт благоустрою, яким є улюблена Долина троянд. У якій реальності живе наша місцева влада? Дефіциту чи надлишку?
Тут би варто було засумувати, але стоп!) Я бачу громадський спротив планам реконструкції парку саме у такому форматі і розумію, що все таки моя реальність збігається з реальністю активної частини нашого міста. Це вже добре.
Відповідно у мене виникає наступне питання: як наша влада, обрана тут, у Черкасах, може ігнорувати цю нашу спільну реальність, в якій я і сотні активних людей? Як можна ігнорувати людей, які підписують петиції спочатку раз, потім інший раз, потім ще раз, просячи провести нормальне обговорення проекту? Здається, я знаю відповіді на всі ці питання. І ви, здається, також знаєте, бо ми з вами все таки в одній реальності… На відміну від них.
Віктор Євпак, підсумовуючи свій допис, також ставить запитання, але не перед громадою, а конкретно міському голові: «Анатолію Васильовичу Бондаренко, коли настане час, у якому з черкащанами нарешті почнуть радитись, на що витрачати їхні гроші, а не ставитимуть перед фактом дописами про появу нових “родзинок”?»
І ось, ніби заочно полемізуючи із своїми опонентами, міський голова Черкас Анатолій Бондаренко під час виступу на останній сесії міськради та у спілкуванні з журналістами оцінив свою роботу на відмінно, а питання, які хвилюють представників громадськості, охарактеризував як дріб’язкові.
– У такій ситуації, в якій я опиняюся, такий темп виконання капітального ремонту доріг, шкіл, лікарень – я сам собі ставлю оцінку відмінно. Це гра в шахи на високому рівні. Запам’ятайте це! На високому рівні! – наголосив він журналістам. – На рівні заслужених майстрів спорту! Запам’ятайте ці слова!
Ось так, наш очільник міста вважає себе «круглим» відмінником і гросмейстером… Ну, що тут скажеш, – уміло і красиво пропетляти всі роки свого мерства попри жостку критику опонентів, порушені кримінальні справи, постійні інтриги депутатського корпусу – це й справді, як кажуть, вищий пілотаж… Здається, всю дорогу опоненти Бондаренка, які позаочі називають його то «залізякою», то лисянським селюком, дуже і дуже недооцінюють його можливостей…
Ось і цього разу Анатолій Васильович на всі закиди своїх критиків вміло перевів стрілки на депутатів більшості, мовляв, не треба із нього робити оту невістку.
– І я вам, шановні громадські організації, хочу сказати, що у сесійній залі сидять представники громади – депутати, за яких містяни, в тому числі й ви, проголосували. І вони приймають рішення від імені більшості громади. Не я один вирішую – в мене в цій залі тільки один голос! Приймає рішення більшість депутатів, а отже і більшість Черкас. Тож поважайте рішення більшості, яким би воно не було! Мені теж багато чого не подобається – і розподіл бюджету, і багато інших питань. Але я підкоряюся більшості. Буде подолане вето (на рішення сесії щодо скасування результатів тендеру на управителя багатоквартирних будинків, – ред.) – я теж підкорюся більшості.
Отож, створивши підконтрольну собі більшість, роздавши депутатам хлібні місця та посади, вміло проводячи тендери під «своїх», наш мер почувається впевнено і майже непереможно. До речі, як показують останні соціологічні дослідження, на сьогодні у пана Бондаренка практично немає сильного конкурента на посаду міського голови…
Це ж класика у виконанні Анатолія Васильовича щодо встановлення стели «Я люблю Черкаси».
– Поставимо в Долині троянд… Не сподобається – перенесемо на набережну. Не сподобається на набережній – перенесемо в парк «Сосновий бір». Тому що одностайної думки містян з цього питання не буде, – заявляє міський голова.
У цьому весь Анатолій Бондаренко. Все для нього буде класно, поки одностайної думки містян немає і не буде. До речі, як і в його опонентів…
КОМЕНТАРІ