Яна Восколович очолює інфекційне відділення Золотоніської районної багатопрофільної лікарні. Їй всього 30 років і вона єдина лікарка-інфекціоністка у відділенні. Як працюється в умовах пандемії та як лікують хворих із коронавірусом, Золотоноша.City говорить із Яною Восколович.

Офіційно робочий день у мене починається о 8-ій ранку. Але до цього часу я маю ознайомитися зі звітом чергової нічної бригади про те, як почуваються хворі, які маніпуляції їм робили. І, звісно, потрібно одягнутися за всіма епідеміологічними нормами: шапочка, маска, халат, рукавички, бахіли. Поверх шапочки – щиток або окуляри.

Разом з такими ж приодягненими медичною сестрою та санітаркою ми йдемо до пацієнтів. До кожного хворого ми заходимо щонайменше тричі за день. Але, якщо стан важкий, тоді частіше.

Переодягаємося залежно від кількості хворих: що їх більше, то частіше

У цілому в спецодязі працюю півтори години, медсестра – довше, бо робить маніпуляції. Одноразового одягу у нас достатньо. Його запаси постійно поповнюють.

О 17-ій годині мій робочий день має закінчуватися. Але буває по-різному. Іноді доводиться повертатися на роботу або ж консультувати серед ночі чергового лікаря.

blank

 “Ти – вдома, а в голові у тебе – робота!”

Мій чоловік далекий від медицини. У нас підростає 4-річна донечка. Звичайно, вдома вистачає закидів типу: «хоч ти й біля нас, та в голові у тебе робота!». Намагаюся знайти порозуміння, йти на компроміс, відволіктися від думок про хворих. Бо жодна людина не витримає такого навантаження: напруга на роботі, напруга ще й вдома. Але здатися, увімкнути задній хід – ні-ні!

Це було хіба що в інституті, та й то недовго. Думала кинути навчання у медичному інституті на початкових курсах, коли треба було без кінця готуватися і здавати купу заліків, семінарів, екзаменів. Тоді брала себе в руки: не можу підвести батьків, які бачили в мені лікаря.

Згодом, коли перед інтернатурою треба було обрати вузьку спеціалізацію, дізналася, що Золотоніській лікарні потрібен інфекціоніст. Тому й обрала цей профіль. Тим паче, що він мені найлегше давався.

blank

“Є підлеглі, які мають стажу стільки, як мені років”

У нас дуже бойовий колектив, який строго дотримується правила: «треба – значить треба!» Та й додаткові бригади справляються з роботою на «ура». Ніхто не спасував, не натякнув на звільнення і не заїкнувся, що важко.

Серед своїх підлеглих я – наймолодша. Є працівники, які мають стажу стільки, як мені років. Але ніхто й ніколи не вказував мені на недосвідченість. Завжди тактовно роблять зауваження. Мені, молодому спеціалісту, є у кого повчитися.

З коронавірусом боремося вперше, але загартовані особливо небезпечними хворобами – холерою та чумою. З ними доводилося мати справу. Дехто з моїх колег і протичумні костюми натягував, й інший захисний одяг.

Раз у сім днів медпрацівники нашого відділення проходять огляд. Результатів чекати важко. Та ніхто з нас на цьому не зациклюється, бо треба нести позитив і підтримувати своїх пацієнтів ще й морально. Я повинна бути взірцем, не показувати свою слабкість. За мною – колектив. Я зробила свій вибір. Я – лікарка.

“Поки що апарати штучної вентиляції легень не застосовували”

Зараз у нашому відділенні лежить п’ятеро пацієнтів. Маємо 4 бокси – ізольовані палати. До липня усіх пацієнтів з коронавірусом відправляли в Черкаську обласну лікарню. Нині вони лікуються у нас.

Загалом тут може перебувати 15 інфекційних хворих. Відповідно до кількості ліжок працює і персонал: лікар і 15 медичних сестер та санітарок. На випадок, якщо наше відділення буде переповнене, є резервні ліжка у відділенні інтенсивної терапії та дитячому відділенні.

До пандемії медичного персоналу цілком вистачало. Взимку опікувалися хворими із запаленнями легень, влітку – найчастіше з гастроентероколітами. Таких пацієнтів з отруєннями траплялося 5-10 на місяць.

У середньому пацієнти з коронавірусом перебувають у відділенні 10 днів

Потім проводимо контрольні аналізи. Якщо вони негативні, людину виписуємо під нагляд сімейного лікаря. До повного одужання вона повинна перебувати вдома. Якщо результати позитивні, але симптоматика задовільна, також можемо виписати на умовах самоізоляції.

Людей із важким перебігом хвороби у нас не було, дякувати Богу. Але пацієнтів з ускладненням дихання підключаємо до кисневих концентраторів. Поки що апарати штучної вентиляції легень не застосовували. Їх у реанімаційному відділенні два. Другий – новий – отримали тиждень тому.

blank

“Приємно відчути, що нашу працю шанують”

Ми отримуємо доплати за роботу в умовах підвищеної небезпеки, але гроші надходять із запізненням. Це пов’язано з паперовою документацією та звітністю. Моя ставка – 3 тисячі 800 гривень. З усіма надбавками щомісячно отримую 5 тисяч. Обіцяна державою доплата 300% від ставки повинна становити 11 тисяч 400 гривень. Наразі отримала частинами 9 тисяч.

У червні усім працівникам інфекційного відділення з міського бюджету виділили матеріальну підтримку – по 5 тисяч гривень. Було приємно відчути, що нашу працю шанують і розуміють небезпеку та ризики, з якими нам доводиться стикатися щодня. У липні до Дня медичного працівника я отримала почесну грамоту від міського голови Золотоноші. Це надихає.

blank

Не хочу нікого лякати. Але, у кращому випадку, два роки ми житимемо в умовах пандемії. Усе залежить від свідомості кожного, розуміння важливості дотримуватися карантинних обмежень і санітарних норм. Ситуація може змінитися будь-якої миті, і нам знову доведеться повертатися до умов строгого карантину.