“Закінчилися останні сеанси в кінотеатрах. Центральні вулиці міста, як і вдень, заповнили люди. Минув деякий час, і розійшлися в різні сторони, поспішаючи додому. У вікнах будинків погасли вогні і на вулицях стало темніше. Вже більшість автобусів повернулися в гараж. Окремі з них ще продовжують курсувати по маршруту, але пасажирів в них не видно. Чергові таксі поспішають на вокзал, щоб зустріти приїжджих з Москви.

Ніч спустилася над древніми Черкасами. Але вона оманлива. І в цю глибоку ніч тисячі черкащан продовжують нести трудову вахту, вносячи гідний вклад у дострокове виконання плану другого року семирічки, інші на бойовому посту охороняють спокій громадян міста, а дехто – вже готується до нового трудового дня, щоб зранку черкащани мали все необхідне”.

Довгенько ж я відкладав цей матеріал про колишні нічні Черкаси. І все тому, що не мав підходящих фото. Аж тут – черговий подарунок від Олександра Сердюка, хранителя фотоскарбів Ігната Діамента. Півстоліття тому, 1971-й, місто потопає у передсвяткових “газосвітних вогнях”, бо направду – не кожної ночі аж так сяяло, може двічі чи тричі на рік… Розповів чергову історію краєзнавець Борис Юхно.

Чим жили Черкаси “в третю зміну”?

Насамперед – виробництвом.

“Ми на машинобудівному заводі імені Петровського. За винятком складального цеху в усіх – робота йде повним ходом. В механічному рекорд в цю ніч встановив токар тов. Сиротенко. За нормою він повинен був обточити десять місильних гвинтів для фаршемішалок, обточив же двадцять. Двісті процентів норми. Ось так працюють люди!

На рафінадному заводі цю ніч працювала зміна інженера Павла Матвеєва. На подвір’ї продовжувалось завантаження вагонів готовою продукцією. Швидко працюють вантажники. Цікавимось, куди йде цукор і чуємо у відповідь – “В Гану!”

Поруч стоять вагони з цукром для Донбасу, Далекого Сходу. Маневровий паровоз дав останній сигнал і ешелон відправився на станцію Черкаси”.

Міліція ніколи не спить. Забуте диво – нічні мотопатрулі.

blank

“На мотоциклі тов. Марусеня і Кузнець. Оглянули вулицю, впевнилися, що все спокійно і рушили далі. На інших вулицях ми зустріли мотопатрулі у складі тов. Кононенка, Сидоренка і Личака. Всю ніч вони роз’їжджають по місту, оберігаючи спокій черкащан. На вулиці Урицького службу несе сержант міліції Євген Нікітін. Знайомимося. Цікавимося, як йде чергування.

– Попрядок, – з задоволенням відповідає міліціонер. – Ніяких пригод…”

Телефон – телеграф – пошта. “Класика”. Тут теж не куняють, нема коли. Найгарячіша пора.

“Швидко працюють телефоністки Жанна Голоскок та Алла Кимина. За ніч вони виконали 150 замовлень – 80 з них з районами області і 70 з іншими містами країни.

Інженера Володимира Пащина і техніка Миколу Тютюнника ми застали за встановленням нового комутатора на переговорному пункті. Чергові техніки Ельза Фролкіна і Зоя Запорожцева в цей час займалися профілактикою устаткування, перевіркою чутності переговорів з районами області.

blank

Не стихало напруження й на телеграфі, на пошті. Зранку вам доставлять листи, посилки, свіжі газети і журнали. І ніхто не здогадується, що всю ніч Лідія Мусієнко, Віра Кобець і Ніна Науменко разом з іншими працівниками пошти займалися сортуванням листів.

В обласній друкарні готують новий номер “Черкаської правди”. В лінотипному, складальному, стереотипному та інших цехах давно тихо. Тільки в друкарському робота в розпалі. Старший друкар Павло Ходос ще і ще раз перевіряє якість. Нарешті він натискає кнопку – ротаційну машину пущено на повний хід. Мине три – чотири години і увесь тираж газети буде надруковано. За ним незабаром приїдуть поштові машини”.

В усі часи “нічна” для медиків – буденна річ. На станцію швидкої допомоги надходить приємний виклик, перейми у жінки на Лісній, 23…

“І знову дзвінок. І знову треба доставити в родильний будинок породіллю. З цих причин було чотири виклики. В цю ніч синів народили телефоністка Галина Кортешко і вчителька Анастасія Коломієць з села Свидівок, а робітниця артілі імені 1 Травня з цього ж села Марія Коваленко – дочку.

– В інші інші ночі у нас народжується більше, – говорять працівники родильного будинку. Мовляв, ця ніч не характерна. І наводять приклад – в ніч на 6 грудня народилося восьмеро дітей”.

Передсвітанкова пора… Власне – у грудні до сонця ще не одна година, та для спеціалістів громадського харчування той час найвідповідальніший.

blank

“Годинник показує п’яту годину. Скоро скінчиться нічна зміна на хлібкомбінаті. На заводі №1 зміна пекаря-майстра Марії Чопенко перевиконала норму і дала понад 21 тонну різного хліба. А на заводі №2 зміна пекаря-майстра Павла Олександрова випекла близько шести тисяч різних булочок. Коли черкащани прокинуться, в магазинах міста їх чекатимуть свіжі булочні вироби.

Засвітилися вогні у їдальнях. В цю ранню пору вже прийшли на роботу повари. В їдальні №15 ми познайомились з молодим поваром, комсомолкою Галиною Трокаль. Вона в цьому році закінчила технологічний факультат Львівського торговельного технікуму. Тут працює з серпня.

– Що готуєте на сніданок, – запитуємо.
– Супи: овочевий, рисовий – молочний, гороховий, котлети – парові і смажені, гуляш, шніцель, чай, кофе, компот, різні холодні закуски”.

“Пост здав!”

“…На вулицях з’являються перші двірники. Починається ранок міста. Сержант міліції Нікітін вітає з добрим ранком двірника Мотрону Равняніну. Він закінчив свою робочу ніч, а для неї робочий день тільки починається. Виходять на лінії перші автобуси. Оживає центральний ринок.

З добрим ранком, дорогі черкащани!”

Всі цитати – зі статті Бориса Фрумгарца “Черкаси опівночі” у “Черкаській правді” від 11 грудня 1960 року.