В нашій традиції остання декада квітня – час суботників. Однак, ще за кілька століть до того, як пролетарський вождь і кувітневий іменинник Ленін на першому такому підставив своє плече під знамениту колоду (а потім десятки «старих більшовиків» свідчили, що її другий кінець тримав саме він), у нас практикувалися так звані «толоки»: добровільна і безоплатна праця жителів конкретного населеного пункту для загальної користі. Зазвичай перед Великоднем громада наводила лад на вулицях і цвинтарях, у сезон повеней зводила земляні насипи, будувала суспільно-значимі споруди, ремонтувала хатки одиноких літніх жінок, копала вуличні криниці для подорожніх та таке інше. Розповів історію з життя Черкас для “Нової Доби” краєзнавець Борис Юхно.


А ось класичні суботники, а за часів найпотужніших гонінь на церкву ще й недільники – це, безперечно, суто більшовицьке ноу-хау. І якщо вже по суті, то теперішня практика праці містян на благо Черкас у парках чи на набережній – це таки призабута народна толока, адже раніше «суботня праця» мала зовсім іншу, суто економічну мотивацію. Тоді молодій Країні Рад просто не вистачало робочих рук і часу, аби будувати комунізм лише у робочі дні з восьмої ранку до шостої вечора. Тому суботники й стали таким собі позачасовим форматом безоплатної праці. Їх проводили будь-якого дня у будь-який час, а тривати такий «суботник» міг скільки завгодно.

Перший суботник у Черкасах відбувся 1 травня 1920 року. А передумовою його проведення стало звернення організаційної комісії, у якому зазначалося: «Сьогодні, коли влада, усе виробництво, зосереджені в руках робітників, вони повинні відзначити 1 Травня як день великої всесвітньої праці».

У липні, слідом у серпні, в місті відбулося ще шість масштабних добровільних трудових акцій, здебільшого – на підтримку Червоної Армії. Окрім безпосередньо додаткової праці на заводах і фабриках робітники завантажили кілька вагонів шпал, демонтували і перенесли незавантажені колії, для розширення площі місцевої цегельні демонтували та вивезли підводами з її території кілька споруд. Ближче до осені «гегемон» був залучений до лісозаготівельних робіт.

17 листопада 1920 року Черкаська міська рада робітничих і селянських депутатів ухвалила постанову про проведення двох ударних «Тижнів у допомогу фронту». В цей же час поширилася практика суто жіночих суботників. Перший такий 22 листопада провели 50 працівниць місцевої махорочної фабрики. Упродовж додаткової зміни вони наводили лад у госпіталі: чистили від кіптяви кухню, мили посуд, ремонтували солдатський одяг і білизну.

Траплялося, суботники організовувалися й спонтанно. Так, наприклад, наприкінці того таки 1920-го у якогось лісоторговця влада конфіскувала чотири баржі дров, що були вкрай потрібні для опалення дитячих будинків. І хоча ця, загалом-то незаконна дія, сталася у будень, тут же організували «суботник» добової тривалості. В результаті одне з першочергових для міста соціальних питань, нехай і «сомалійським» методом, було вирішене.

Відтоді невдовзі століття мине, без малого 30 років з якого ми не маємо нічого спільного зі святом дармової соціалістичної праці. Однак, на полум’яний заклик високого місцевого чиновництва, або ж із власної ініціативи, «на суботник» за визначенням і «толоку» за змістом, виходимо. Бо, як написав колись один малолітній мудрець у шкільному творі, «ми однією ногою стоїмо в радянському минулому, іншою – в європейському майбутньому, а посередині маємо те, що маємо».