Прізвище Седень у Тальному на Черкащині, мабуть, знайоме чи не кожному. Та мало хто знає, що в цій творчій родині є людина, яка займається ювелірною справою. Для невеличкого містечка це неабияка новинка. Співрозмовником “Вістей Черкащини” став Сергій Седень – ювелір, який зовсім недавно переїхав на малу Батьківщину з Дніпропетровщини, де прожив понад 20 років. Як зізнається чоловік, у Кривому Розі, де, власне, минули всі ці роки, працював спочатку на металургійному заводі. В той час і почав розкриватися його талант у ювелірній справі. А якщо точніше, то все почалося з тяжіння до виготовлення холодної зброї. Зробив спершу шаблю. За виручені кошти повіз сім’ю на море. Згодом до рук потрапила книжка, яка й стала точкою відліку у вивченні того, як же влаштований світ ювелірних виробів. Пізніше було навчання – ні, зовсім не в університеті чи інституті, а в майстрів-асів цієї справи. Для самовдосконалення та розвитку певний час Сергій Валентинович відвідував художню школу.

– У місті я зустрів одного ювеліра, який запропонував мені стати його учнем, – каже Седень. – Погодився. Вийшло так, що пропрацював у нього років 8. А так, то доводилося працювати з багатьма міськими ювелірами. Зокрема, працював в торговому центрі «Укрзолото».

Сергій Валентинович пригадує, найпершим його ювелірним виробом був хрестик. Робив його з золотих коронок. Довелося награтися з ним, переробляти, адже з розрахунками для нього, початківця, було вгадати непросто. Добре, що в цій професії є досить вагомий плюс: можна виправити ситуацію, як-от і тут: переплавив та й усе. Однак це час, а він, як кажуть – гроші.

blank

– У цій роботі багато нюансів, – розповідає Сергій Валентинович, а сам, тим часом, ремонтує золотий ланцюжок, вдивляючись у радянський мікроскоп, що може збільшувати предмети у кілька, а то й у кількадесят разів. – До всього потрібен свій підхід. Буває, спрацьовує інтуїція. Головне тут – посидючість, а навчитися можна всьому. А ще – очі, міцні нерви і старанність. Як говорив мені мій перший наставник-ювелір, член Спілки художників: «Ти, головне, працюй, а воно прийде», – ділиться чоловік. У професіоналів, каже, є свої заморочки: у кого що краще виходить, той тим і займається. Як-от у Києві: один кріпить камінці, інший займається литвом. Сергій Валентинович каже, добре орієнтується у всіх видах робіт: від ремонту і до виготовлення ексклюзивних виробів «з нуля», барельєфу. Для одного з відомих ювелірів, зізнається, навіть виготовляв за власною методикою обробки металу специфічний інструмент для мініатюри.

Та повернемось трішки назад. З часом чоловік вирішив, що було б добре відкрити у Кривому Розі власну справу. Цілком можливо, вона пішла б угору, але всі плани зруйнувала війна. На Провідну неділю приїхав у Тальне, а згодом вирішив переїхати й на зовсім. Обладнання доправив поштою. Дещо з інструменту виготовив сам, а щось, як, наприклад, плоскогубці, кусачки – потроху купував на «барахолках», у великих містах торгівців такими речами завжди вистачало. На столі можна побачити навіть звичайний кухонний ополоник, щоправда, з зігнутою ручкою. У нього тут, як кажуть, своя особлива місія. Для ремонту, каже майстер, треба елементарний набір: кусачки, пальник і метал. До речі, з золотом, як запевняє ювелір, працювати куди приємніше, аніж зі сріблом.

– Я всім кажу – я слюсар по золоту, в мініатюрі, – каже Седень.