Днями журналісти інтернет-видання “ВиЧЕрпно” поспілкувалися з командиром 2 штурмового батальйону 3 ОШБр Дмитром Кухарчуком. Публікуємо найцікавіше із матеріалу наших колег.

Є така думка, що Третя штурмова бригада може собі вже дозволити відбирати, кого хоче бачити у своїх лавах. Умовно, що до вас ідуть більш мотивовані, підготовлені… Чи це так?

Це так, але це стосується багатьох підрозділів. У мене є приклади, де командири так само відбирають на конкурсній основі. А буває й таке: руки ноги є – підходиш. Проблема в тому, що тут ми підходимо до тієї межі, коли, зважаючи на те, як відбувається мобілізація зараз, коли в принципі вибирати не доведеться. Тут може бути такий момент “як всі на всі”. І, як кажуть, остання битва. Таке теж може бути і це не треба виключати.

Іноді в соцмережах можна побачити дописи, що війна – це справа кадрових військових. Чи можливо тільки їх силами перемогти таку країну, як росія?

У нас кадрових військових майже немає, вони закінчуються, але їх не так багато й було. Якщо ми хочемо залишитися у межах однієї області, тоді можливо. Якщо ми претендуємо на повноцінну державу, то треба, щоб всі включилися в процес. Питання в тому, наскільки суспільство зріле, готове називати себе нацією.

Скільки потрібно мобілізувати до армії, щоб вона була боєздатною?

Чи мають воювати всі? Насправді ні. Воювати повинні тільки військові. Та проблема в тому, що на певному етапі військових і добровольців починає не вистачати. Ситуація по областях дуже різна. Є Харківська, Донецька, Запорізька області, де відчувається війна. Наприклад, візьмемо місто Дніпро… Там багато дорослих чоловіків, які воювати не хочуть, вони живуть своїм життям. Якщо станеться так, що наш ворог посуне лінію до Дніпра, то багато з цих чоловіків підуть воювати, але питання в тому чи не дуже пізно це буде. І питання перемоги чи поразки у війні – це не тільки питання сил і засобів, це питання вчасно задіяних сил і засобів. Тобто одна справа, коли б зараз ці чоловіки мобілізувалися й пішли до Збройних Сил, інша річ, якщо ворог дійде до Дніпра й вони будуть змушені…

Ти вагався йти чи не йти воювати?

Я коли їхав у Київ, то розумів, що ця вся історія на три-п’ять днів. Скажу чесно, думав, що це квиток в один кінець, розуміючи, що таке російська армія. Я їхав умирати. Ну які сумніви. Можна було в Черкасах дочекатися. Який сенс?

Який відсоток бюджету громад має йти на підтримку ЗСУ?

Усе, що іде на утримання міст, саме на утримання, то має йти туди. А все, що йде на розвиток, має йти на Збройні Сили України. Тобто утримання залишається, розвиток повністю йде на ЗСУ.

Чи важливо, щоб військові зі своїми думками були присутні у медійному просторі?

Особисто мене це просто розслабляє. Тут немає ніякого іншого підтексту. Мені інколи подобається написати щось, що викликає у людей неоднозначні реакції та просто сміятися з коментарів.

Наскільки це важливо? Військовий – це зріз українського суспільства. Думка військових має бути певною мірою авторитетною. Але всі вони різні й не потрібно їх ідеалізувати. І не треба сильно зачаровуватися, щоб потім не розчаровуватися.

Як ставишся до мобілізації жінок?

Я ставлюся до цього досить негативно. Жінка, на моє переконання, має залишатися берегинею домашнього вогнища. А коли є така потреба, то включатися в процес військово-промислового комплексу.

У мене є дівчата в підрозділі, – якщо бачу непереборне бажання, то не можу відмовити. Питання не в сексизмі чи дискримінації, просто є важка чоловіча робота, яка потребує більшої фізичної сили. Дівчата, які приходять до мене в підрозділ знають, що від них вимагається не менше, ніж від чоловіків. Немає “знижок” на стать.

Яка вона, на твою думку, “правильна” мобілізація?

Проблема в тому, що ТЦК сьогодні самі по собі. Так не має бути. Військові адміністрації, прокуратура, СБУ, суди та багато інших інституцій – це все апарат державної влади, який забезпечує функціонування суспільства. А якщо ТЦК не включені в цей процес, то будуть ось такі моменти…

Не хоче людина ставати на військовий облік, то вона, наприклад, повинна бути позбавлена можливості користуватися кредитною картою, у майбутньому не мати можливості обирати і бути обраною та низки інших речей…

А у війні, я це зрозумів, головне – це момент взаємодії.

Деякі чоловіки кажуть, що їх навички потрібніші в тилу, яка твоя думка про такі висловлювання?

Є спеціалісти вузькопрофільні, як от нейрохірурги, які є незамінними. Є ще інші професії, які незамінні. Захищеність бронею має не зовсім досконалий механізм: інколи її дають тим, кому не треба, а кому треба не дають. Але загалом цей механізм працює.

Чи бачиш себе ще в політиці?

– Бажання щось змінювати є, але я розумію, що суспільство ще незріле. От я уявляю: закінчується війна, я йду на вибори й починаю людям доводити, що я для них щось зробив і щось для них ще зроблю. Мене там починають матом посилати й казати, який я нехороший. Нащо воно мені потрібно? Тому в мене бажання займатися цим немає.

Чи можливі вибори під час війни?

Ні. А яким чином? А як провести вибори на прифронтових територіях? Я вважаю, що під час війни влада має бути сконцентрована в руках президента максимально. Можливо був би сенс розпустити Верховну Раду, щоб вони не заважали здійснювати процес управління державою.

У американців запитали, якби вони воювали з росією, то як вони думають, вони перемогли б чи програли? Вони відповіли, що перемогли б. Яким чином? Відповідь дуже проста: шляхом швидкості прийняття рішень. Це одна з найважливіших речей на війні.

Перемога буде за нами?

Дуже важке питання. Для когось перемога – це вихід на кордони 91-го року, для когось – не вихід росіян за лівий берег, наприклад, і не перехід на правий, для когось – зупинити все як є, віддати їм території… Тому, враховуючи неоднорідність думок в українському суспільстві, перемоги, яка задовольнила б усіх, у найближчій перспективі я не бачу.