На зимових канікулах 1982-го відомий черкаський краєзнавець Борис Юхно, а тоді просто школяр Боря, часто бігав до нового магазину “Природа”, бо вже не перший рік як мав акваріум. Чергову цікаву історію про Черкаси він згадує на своїй сторінці у “Фейсбук”.

Свого часу рибками мене заразив друзяка Михась, за свідоцтвом про народження Віталій Михайленко, тож принагідний йому привіт. А ще – Сергію Боброву і дякую, що нагадав.

blank

Магазин щойно відкрили. Власне не магазин, а цілий природничо-пропагандистський комплекс для дітей і дорослих, в якому постійно відбувалися виставки, працювали гуртки юнатів і все таке інше. Стару “Природу” на бульварі, а тоді ще просто вулиці Шевченка, я не пам’ятаю. Знаю, що знаходився він навпроти Театральної площі і за свідченнями тих, хто тримав рибок чи пташок раніше, був якимось архаїчним і таки тісним.

blank

Як же ми його любили, цей зоодім над урвищем! Усі, хто приблизно у цей час встиг запасти на рибок, папужок, хом’ячків або й навіть кроликів, як мій однокласник Сява. Ну й діставали ж ми його, коли дізналися, що Славко тримає вдома вуханя і відвідує гурток юних кролеводів. А потім нам було ніяково. Бо з’ясувалося, що батьки хлопця не живуть разом, а він з мамкою – ну не те, щоб з хліба на воду, але… Кролика із села Славці передав батько, а батька він таки любив. Любив крізь сльози, буває таке. І щоб якось виправити свою дурість, потяглися до старенької хати в провулку овочеві каравани, обсяги яких дозволили б годувати навіть кабанчика.

Позаяк такого будинку (це я вже про Будинок природи) давно чекала спільнота місцевих мисливців та рибалок, природоохоронців, акваріумістів, птахівників та птичників (що не одне й те саме: перші утримують свійську птицю, другі – декоративних пернатих, а між ними, як я розумію, індивідуально стоять голубівники і перепілочники). Чекали ще з 1977-го, коли розпочалося будівництво. І починаючи із ІІІ кварталу 1979-го керівники БМУ-1 тресту “Черкасхімбуд” обіцяли його ось-ось здати. Та ще й на початку року, що зараз в нашому полі пам’яті, у голих бетонних залах майбутнього природничого центру гуляли вітри. Здавалося, не здасться він ніколи. Одначе, ближче до кінця 1981-го таки “домучили”.

Нас, малих любителів малого зоосвіту, не надто цікавили секції різних товариств у лабіринтах другого поверху. Зате в магазині “Природа”, який, як не дивно, не втратив свого місця й торгівельного профілю й дотепер, було людно, як у шкільних коридорах на перерві.

…Муркочуть компресори, здіймаючи у десятках акваріумів густі струминки бульбашок. У світлі денних ламп там виблискують зграйки барбусів, неонів, даніо або велично плавають скалярії і тернеції. В іншій частині приміщення заливається різноголосе птаство. Ті з нас, хто надав перевагу “птичкам”, безпомилково виокремлюють партії кенарів, щоглів, чижиків. Де вони тепер, ті щиглики, чижики, синички… Що в “Природі”, що на пташиному ринку – самі екзоти. Запитав якось у знайомих торговців – сказали, що можна й клітку на замовлення організувати (тобто таку, як колись), і пташок наших. Але все індивідуально, та щоб зайвого потім не балакати.

…Копошиться зубата дрібнота: морські свинки, хом’ячки та декоративні біленькі мишки із червоними очима. В магазині тепло, волого і пахне по-особливому. Купиш парочку мечоносців за 80 копійок, майонезну баночку або й кульок за пазуху – і чимдуж на зупинку, щоб вода не охолола. Зупинки від “Природи” далеко, дорога слизька, одна рука під курткою тримає рибок, інша портфеля, тож ризик гепнутися не минає до самого тролейбуса і після. Але що то за незручності у порівнянні зі щастям випустити у свою маленьку каркасну водойму, місцями ущільнену віконною замазкою, нових рибок!

Коли ж біля прилавків було, що називається, не втовпитися, бо й самі прилавки одночасно слугували вітринами, під склом яких лежав фасований сухий корм, годівнички, фільтри, розпилювачі та купа всього іншого, вкрай потрібного у “водному господарстві”, ми чекали на вулиці. Поруч із магазином тоді був великий скляний блок із опудалами диких тварин, оформлений як діарама. Вовк, лисиця, заєць, куріпка – як живі, було що роздивлятися. Тепер там якийсь мотлох, а сам комплекс давно перебудований під торгівельний центр будматеріалів. Однак, як вже казав, магазин “Природа” таки зберігся. У ньому вже давно не буває школярських ватаг, та й тепер є чимало інших “рибних місць”. І хоч акваріума в мене давно немає, в ряди-годи я в такі навідуюся, хоча й не скажу напевне – навіщо. Можливо, що лише для того, щоб переконатися, що той острівець дитинства ще не зник у океані часу.

До слова, міг він зникнути не лише “образно”, а й цілком реально. А можливо, що така перспектива лише відтермінована: точно не скажу, бо довго перебігом ситуації не цікавився. Так ось, у 2002 році після тривалих і сильних дощів Мисливський узвіз, над яким височіє “Будинок природи”, добряче постраждав. Там змило асфальт та почасти навіть бруківку нижче, вода проникла під підпірну стіну будови. А після зими на ній з’явилися дві величезні тріщини сантиметрів по 10 завшир. Обласна рада Українського товариства охорони природи та інших природоохоронних товариств, на балансі яких перебувало приміщення, почали бити на сполох в усі дзвони. Калатали, вочевидь, довго, адже їхнє листування із тодішніми міським начальством датоване ще й двома наступними роками. Та позаяк чимало літ минуло, а “Природа” стоїть, ситуацію тоді, схоже, взяли під контроль. Що буде далі… Хтозна, але поки що цей особливий магазинчик все ще майже такий, яким був майже 40 років тому…