У робочий час жителька Тального на Черкащині Людмила Кошельна – лікарка-педіатр. У вільний – робить ляльки-мотанки. Відкрила у собі такий талант на початку повномасштабного вторгнення, коли її син та донька пішли на війну, розповіла вона Суспільному.

Жінка працює лікаркою. Однак, коли діти потрапили на фронт, знайшла розраду у рукоділлі.

Тепер щовечора вона вигадує нові образи. Усі вони в українських традиціях.

У деяких ляльок на голові намітка — традиційний головний убір.

“Раніше жінки носили намітки. Їх мотати дуже тяжко, я поки сама придумала як їх замотати, поки їх вивчила, то дуже багато матеріалу подивилася в інтернеті”, — пояснила пані Людмила.

“Вагітні” ляльки, додала вона, є втіленням материнства: “Так я педіатр, мене надихає оберіг дитинства, материнства, тому я створила таку ляльку”.

Та деякі роботи — не просто образи з українського фольклору, зазначила Людмила Кошельна. Є й ті, що зіткані з її власних страхів та переживань: “Двох ляльок я створила тоді, коли мого сина забрали на фронт. Мати проводжає сина в дорогу і каже: «Візьми, сину, в дорогу рушника, щоб у тебе було все добре»”.

Воює за Україну не тільки син пані Людмили, а і її донька. Нині вона працює парамедиком у Бахмуті. Відповідні і ляльки:

“Тут вона домашня, а тут вона вже з медичною торбою і автоматом”.

Коли сідає за створення ляльок, стає легше, зазначила майстриня: “Вони дають мені душевний спокій. У цей час, коли діти на війні, це дуже заспокоює”.

Для кожної ляльки майстриня вишиває сукню, робить прикраси та дає ім’я.

“Кожна лялька продумана. Буває, можна зробити ляльку за один вечір, а буває, що на це іде і тиждень, і два”, – розповіла вона.

У колекції лялькарки є Бавовна, Калина, Жінка-Берегиня та найулюбленіша з робіт – Україна нескорена. Зі слів Людмили Кошельної, кожна лялька для неї рідна, тож відпускати її в інший дім завжди складно: “Віддаєш наче рідну дитину і думаєш, а як там буде вона, чи її не порвуть, чи не викинуть”.

Нещодавно жінка провела свою першу виставку в рідному Тальному. На ній був присутній її колега Ігор Карпенко.

“Тоді я відкрив її для себе як людину, в якої є талант, у якому вона знайшла віддушину”, – зазначив він.

Її ляльки для неї – це не просто іграшки, а образи, наповнені історіями, пояснила майстриня.