Мартинівський скарб знайдено було 1907 року на березі річки Рось у селі Мартинівка (нині Черкаська область). Він складається зі 116 срібних виробів загальною вагою 3,3 кг і датується VI—VII століттями, розповідає “Козацький край“.
Дослідники припускають, що скарб належав представникам пеньківської культури, яку пов’язують з ранньослов’янським племенем антів. Матеріал виробів — срібло 400—900 проби різного походження. Найбільший художній інтерес становлять срібні фігурки людей та тварин, виконані у оригінальному стилі. Мартинівський скарб сьогодні зберігається в Києві в Музеї історичних коштовностей України (89 артефактів) та у Лондоні у Британському музеї (27 знахідок).
У 1907 році селяни, що копали землю на території маєтку Надії Федорівни Муравйової-Апостол, вродженої Терещенко, викопали старовинну посудину…
Для чого її використовували, вони не знали, але зрозуміли її вартість та старовинність, тому… Тому вони нікому не сказали про знахідку, а продовжили копати, тихенько розтягуючи незвичайні знахідки по хатах. Селом пішов гомін, селяни, піддавшись спокусі, здавали старовинні золоті та срібні речі у шинок, вимінюючи срібло на горілку, і втримати таємницю не змогли. Згодом за наказом княгині сюди приїхали науковці й вдалося зібрати 120 виробів зі знахідок, а втрачено було десь 40% від скарбу. На те, щоб їх зібрати, пішло аж 5 років.
Урочище, де знайшли Мартинівський скарб відтоді має назву Злодіївщина, бо, за місцевими оповідками, було знайдено безліч золота та срібла, але коли він потрапив у око панів, вони одразу “наклали на нього руки” і як на злодіїв “натравили на людей науковців та поліціянтів”.
120 срібних виробів VІ–VІІ ст. на той час були найбільшим з відомих скарбів. Вага речей становила понад 3 кг. Частина прикрас із Мартинівського скарбу завдяки Терещенкам-Ханенкам в 1912 році потрапила до Британського музею в Лондоні (27 речей), а не була вкрадена, а решта – до Жовтневого перевороту й, знову ж таки, завдяки родині Терещенків-Ханенків – надійшла до Київського художньо-промислового і наукового музею, нині зберігається в Національному музеї історії України та його філіалі – Музеї історичних коштовностей України (МІКУ).
Що цікаво, колекція Мартинівського скарбу, яка виставлена у Лондоні, свого часу надихнула Пабло Пікассо, і на його ескізах до картини “Герніка” зображено саме коня з цієї знахідки. Дивні звірі з картин Марії Приймаченко теж схожі на знахідки з Мартинівського скарбу та нагадують прикраси зі скіфських та сарматських поховань-курганів. Хто вивчав культуру скіфів та сарматів, той одразу впізнає “своїх” звірів у цій неймовірній казці наївного мистецтва Приймаченко.
Клейма майстрів на чаші та іншому посуді Мартинівського скарбу свідчать про те, що їх виготовили у Візантії за часів імператора Юстина Другого (565–587). В експозиції МІКУ представлені золочені фігурки чоловічків та фантастичних звірів, що, найімовірніше, оздоблювали чоловічий одяг (шкіряний панцир), хоча існують і інші версії.
Взагалі Мартинівський скарб – це безліч предметів зі срібла: фігурки фантастичних тварин, браслети, поясні бляшки, скроневі підвіски, налобні вінчики, сережки і посуд…
Срібні поясні набори вчені пояснюють своєрідною євразійською “модою” після гунської навали, а знаки на них схожі на знаки сарматів Північного Причорномор’я. Традиції цих знаків дожили аж до періоду Київської Русі у вигляді княжого герба – тризуба, що тепер на гербі України.
Сенсацією, що дав Мартинівський скарб світу, стали чотири людські фігурки, відлиті зі срібла, з позолоченими головами і деталями одягу. Голови незвичної, майже прямокутної форми, з квадратним шоломом були схожі на інопланетних прибульців у скафандрах, а на сорочках у них красувалась “умовно українська” вишивка, самі ж фігурки завмерли в позі, схожій з танцем гопак.
Всі “танцюристи” зроблені у високому рельєфі, після відливки старанно відшліфовані, окремі деталі на обличчі дороблені різьбленням, а голова, деталі одягу, ніг покриті золотом. Чотири фігурки зображують вусатих безбородих чоловіків з довгим волоссям, при цьому чоло вибрите (щось подібне до “оселедця”), у сорочках з довгими рукавами і в довгих штанах. Вони ніби танцюють гопак, їхні ноги зігнуті в танці, долоні покладені на стегна. Симетричне зображення схоже на схематичний узагальнений образ танцюриста. Голови чоловіків непропорційно збільшені, очі, ніс і рот передано в графічно-стилістичній манері нарочито узагальнених форм. Голова незвичної, майже прямокутної форми із квадратним шоломом. На грудях гравіюванням зображено, можливо, орнамент на сорочці. Деякі дослідники вбачають у цих фігурках зображення давніх слов’ян – роксоланів, язигів, аорсів, які ходили у вишиванках, вибривали оселедця та носили вуса.
За публікацією журналістки й письменниці Анфіси Букрєєвої-Стефко
КОМЕНТАРІ