blankНе відкрию велику таємницю, коли скажу, що діяльність депутата будь-якого рівня наші громадяни оцінюють саме за його роботою на окрузі. І, за великим рахунком, це правильно, адже на виборах кожен кандидат обіцяє «золоті гори» своїм виборцям: і дороги ремонтувати, і світло проводити, і за обездолених піклуватися… Отож, після перемоги на виборах треба виконувати свої зобов’язання, відстоюючи інтереси свого округу та громадян, які тебе делегували у раду. При чому, чим вищого рівня ота рада, тим більші вимоги люди ставлять перед своїм обранцем…

Це все, як кажуть, політична аксіома. Та, на жаль, чимало наших депутатів часто зловживають показухою та піаром, що аж зашкалює, у тій своїй роботі на окрузі та допомозі людям. І тоді ми стаємо свідками, коли вся робота і місцевої влади, як і загалом державних установ, та й всієї громади зводиться до одного – усі мають хвалити отого великого і незамінного нардепа, дякувати йому на кожному кроці і заледве не падати перед ним на коліна. А той, до речі, сприймає всі оці оди та вихваляння як цілком належне. Мовляв, так воно і є – без нього й корови на окрузі не доїлися б і навіть сонце не сходило…

Доходить до абсурдних ситуацій. В одному із сіл буревій поламав лінію електропередач. Досить оперативно служби РЕМ підключили будинки селян до електрики, лиш одна хата старенької одинокої бабусі залишилася без світла. Куди тільки вона не зверталася, та усі відмахувалися від її «електричної» проблеми. І лишень депутат райради таки заставив місцевих електриків допомогти одинокій жінці. Та в районі створили чергову легенду про великого і доброго нардепа, який і тут побачив оту крайню сільську хату одиначки і зробив гарну справу. А коли отой народний приїхав у село на сходку, то ота бабуня вийшла на сцену і перед народом цілувала йому руки… І що цікаво, він сприймав це як належне…

Ще один великий абсурд, коли кошти, які виділяються із державного та місцевих бюджетів для реалізації загальнодержавних або місцевих програм у селах та містечках округу теж приписуються у великі заслуги нардепа. Тоді отой народний із великою помпою перерізає червоні стрічечки, преса захльобується в екстазі подяк, і на кожному стовпі, автобусній зупинці і навіть вбиральні красується портрет «богоподібного» із постійним нагадуванням: «Це зробив – Я!» Отак за людські, народні гроші наші нардепи будують собі дорогу в «рай», тобто заледве не довічне обрання у парламент на, як вони люблять говорити, своєму окрузі…

Хоча, найчастіше, отой великий за час перебування у Верховній Раді настригає у мішки не один мільйон долярів, та із своєї особистої кишені і копійки не покладе на лампочку для садочка чи подарунок для ветерана…

Від так, створюється абсурдна до крику ситуація, – на кожному виборчому окрузі виборці мають по своєму найкращому депутату, який не спить – не їсть, а тільки й думає про народ, засипає людей усілякими благами, перетворюючи свій округ заледве не на американський штат. Як писав поет про таких: «Утром мажу бутерброд, – сразу мысль: а как народ…»

Але чомусь у підсумку в цілому по Україні більшість громадян скаржаться на своє нужденне життя: на мізерні пенсії, маленькі зарплати, сміхотворну соцдопомогу на фоні все зростаючих цін і тарифів на все і скрізь. І шурхотять порожніми кишенями в очікуванні чергової виборчої кампанії, в очікуванні класичних уже гречаних наборів, а ще краще – кількох сотень у свої сімейні бюджети…

Ось тоді на передодні нових виборів із отими мішками грошей опускаються до людей наші небожителі. Їх «помічники» розносять по хатах по 200, 300 чи й більше гривень, а ощасливлені виборці беруть ті подачки, і, як перед Богом, клянуться голосувати за свого… І таки голосують… І знову обирають свого «найкращого» мажоритарника, який продовжує розбудовувати «рай» на своєму окрузі… А люди, «спустивши» за день ту «благодійну» допомогу, тичуть один одному все ті ж порожні кишені і проклинають владу, яка не хоче за них подбати, як це весь час робить їх найкращий депутат…