blankДнями шукала інформацію, чи є традиція святкувати Новий рік восени. Адже якби я обирала дату, то це був би вересень. Саме за відчуттями.

З того часу, як стала дорослою, я не люблю початок осені. Десь з останніх днів серпня не люблю. Сумний період, депресивний. Підбиття підсумків, роздуми по сенс життя, розуміння того, що все хороше рано чи пізно закінчується…

І вже на середині вересня після всіх стадій гніву, торгу, заперечення настає прийняття. Життя триває. Так, ніби я знову народжуюся, через біль, через страх… Новий виток життя розпочато, колесо року замкнулось і котися далі…

Цього року я навчилась казати слова «не люблю». Раніше намагалась втекти від цього «не». Шукала позитив, або ж вмикала в собі байдужість чи нейтральність. Але ні, не працює так. Краще чесно сказати – не люблю осінь, не люблю дощ. І це нормально.

Бо коли відкриваєш в собі ці «інсайти», в життя приходить «магія». І дивовижним чином в житті з’являються потрібні саме в цей момент люди, а опиняюся я абсолютно випадково у потрібних місцях. Ніби Всесвіт каже – «молодець, ще один раунд пройдено і зараховано».

І вдихнувши на повні груди я спокійно кажу – не люблю дощ. Бо того що ЛЮБЛЮ – в моєму житті завжди буде в рази більше.