Микола Коробкін переїхав з сім’єю з рідного Краматорська у Тальне на Черкащину наприкінці березня. Залишатися вдома, у квартирі багатоповерхівки, де від вибухових хвиль дрижали стіни та відчинялися двері було небезпечно. Згодом вдалося вивезти з міста інших членів родини. До війни чоловік працював у сфері послуг – професійно встановлював вікна, міжкімнатні двері, секційні ворота, автоматичні ролети та ін.. Він розповідає, ще у 2003 році його рідний брат зайнявся продажем пластикових вікон, тож почали розвивати бізнес разом – Микола Геннадійович почав працювати монтажником. Знання разом черпали з інтернету, навіть їздили на завод з виробництва вікон, про тонкощі роботи дізнавалися від інших професіоналів. Розповідає видання “Вісті Черкащини“.

– Кілька останніх років працювали на найвищому рівні, по всій Донецькій області: у Соледарі, Бахмуті, Слов’янську, Сєвєродонецьку та інших населених пунктах, – каже Микола Геннадійович. – На багатьох державних об’єктах були, виконували об’ємні замовлення. Так, утепляли та міняли вікна у гуртожитках для переселенців, працювали у лікарнях та школах, модернізували чимало під’їздів у житлових багатоповерхівках.

Після переїзду у Тальне чоловік шукав роботу. Разом з дружиною моніторили соцмережі, де час від часу з’являлися оголошення з проханням замінити вікно чи двері. Спочатку дзвонив людям сам. Гарні відгуки про нього як про спеціаліста швидко розлетілися сарафанним радіо і в місті, і по селах. На сьогодні чоловік вже встиг попрацювати у Вишнополі, Кривих Колінах – проводив заміну вікон.

– Коли ми їхали з Краматорська, надіялися, що на 2-3 тижні чи, може, до літа, а там повернемося додому. Не думали, що все це так затягнеться. Дуже вдячний усім, хто дає мені роботу, – каже чоловік. – Я хочу бути корисним, відчувати, що потрібен людям. Мені приємно, коли вони задоволені результатом моєї праці.

Микола Геннадійович береться за будь-яку роботу. Він без проблем виконає дрібний побутовий ремонт – встановить чи поладнає сантехніку, наприклад. Не відмовляє, навіть коли люди просять покосити траву, навіть має постійних клієнтів: «Займаюся ландшафтним дизайном», – жартує. Якщо звертаються сусіди з проханням допомогти – послухає, не відмовить. «Поруч з нами дуже привітні люди. Сусідка надала гараж безкоштовно, ставлю там машину. А з житлом допоміг атовець, пустив у свою квартиру, платимо тільки за комунальні послуги. Ми розуміємо, що не повернемося у Краматорськ – у цьому році точно. Добре, що допомогли друзі, які залишилися в місті, і «Новою поштою» надіслали нам зимові речі. Єдине, про що зараз мріємо – це Перемога».