У бібліотеках Черкас діти молодшого шкільного та дошкільного віку обирають фентезі, пригоди, детективи, оповідання про козаків. За спостереженнями письменника Сашка Дерманського, дитячу аудиторію приваблюють страшні пригоди, розповідає Суспільне.
Дерманський пояснив: діти хочуть читати моторошні історії, адже прагнуть яскравих емоцій і нових вражень.
“Діти — такий специфічний народ, це як мініпроєкція дорослої людини, але з певними особливостями. Вони ще не обізнані у тому, що відбувається довкола них. Тому більш оптимістично дивляться на світ. Бо що таке дитинство? Дитинство — це пора щастя. Якщо дитина себе не відчуває щасливою, то щось не так із суспільством. Тож вони ще вірять в те, що добро завжди перемагає. Вони ще не знають так багато про підлість, про підступи, про несправедливість. І вони ще не травматизовані так життям, як дорослі. Тому вони шукають гострих відчуттів. Вони хочуть, щоб щось відбувалося таке дивовижне, щоб десь було лячно”.
Автор додав:
“Справді про страшні книжки запитують дуже часто, хоча я їх не пишу. Я радше люблю писати смішні книжки”.
Письменник розповів, які книги люблять його читачі:
“Відверто кажучи, я не відстежую, як змінюються запити, попри те, що я постійно з дітьми спілкуюся. Я завжди бачу запит на цікаву книжку. А цікава книжка для кожної дитини — це щось своє. Але зазвичай діти люблять пригоди, щоб відбувалося щось незвичне, щоб те, що описано в тій чи іншій книжці, було життєствердне, вселяло якийсь оптимізм і взагалі викликало позитивні емоції”.
Також, як зазначив Сашко Дерманський, важливими для дітей є герої книжок:
“Це важливо, насправді. Одна річ – читати про щось таке віддалене і узагальнене, а інша річ – зустріти в тексті книжки, наприклад, назву свого міста. І це вже акцент, який привертає читацьку увагу до книжки. Чи якщо героя просто звати так, як читача. Вони схильні ототожнювати себе із героями книжок, і впізнаючи якісь реалії сьогодення, діти прихильніші до тієї чи іншої книжки. І тоді краще сприймають, і тоді, можливо, осмислюють і рефлексують на той чи інший текст краще, бо це щось для них таке із життя”.
За словами бібліотекарки Дарини Цибулі, нині діти надають перевагу читанню книг про пригоди:
“Вони обожнюють, щоб там було щось цікаве, веселе, смішне, фентезі. Перекладачка та письменниця із Черкащини переклала серію про Джуді Муді і от вона у нас просто розлітається, ми за нею не встигаємо. Діти приходять із запитами — хочу прочитати про собачку, хочу прочитати про коника, хочу прочитати про жабку. Якщо діти старші, особливо четвертокласники, вже діляться своїм досвідом прочитання з іншими, і можуть приходити просити книги, про які вони чули. Дошкільнята приходять з батьками. Тоді вже батьки моніторять якісь новинки і питають, чи є вони у нас, чи немає”, — прокоментувала Дарина Цибуля.
З її слів, кардинально вподобання дітей в літературі не змінилися:
“Я не скажу, що сильно змінилися уподобання. Малюки люблять, звісно, багато картинок, мало тексту. Старші діти люблять пригоди, тому я б не сказала, що у нас суттєво щось змінилося”.
Головний бібліотекар відділу обслуговування учнів п’ятих–дев’ятих класів Ольга Таланова розповіла, які автори найбільше користуються популярністю у дітей:
“Актуальними є книги Андрія Кокотюхи, Сашка Дерманського, Андрія Бачинського — це якщо говорити про українських авторів. Із закордонних, — книга Джоан Ролінґ. Це і про Гаррі Поттера, це і фантастичні звірі тощо. Черкаських письменників також читають. Наприклад — “Таємниці козацького міста” Олени Железняк. Дуже вплинули події останнього часу в Україні, і книги певних авторів зникли із ужитку, їх не питають, і радує те, що з’являються нові автори, і українські, і зарубіжні, які і посідають пусті ніші”.
Ольга Таланова зазначила: за її спостереженнями, діти стали читати більше:
“За останній час читають більше, і це дуже радує. Був певний період, коли був спад, а зараз дуже гарно читають. Я думаю, що це пов’язане з тим, що дуже багато з’являється нових, гарних, яскравих книг зі змістом. Тому і дітям хочеться читати, хочеться дізнаватися, що це ж не лише художня література, а й нонфікшн”.
Як письменникам вдається залишатися цікавими для юних читачів у світі стрімких змін і цифрових трендів, Сашко Дерманський пояснив так:
“Зараз є вже інша небезпека, є штучний інтелект, яким, може хтось зловживати, і з’являється безліч людей, які мали письменницькі амбіції, але не мали шансу про себе заявити, бо не могли видати продукт. То зараз є небезпека, що взагалі не тільки інтернет-контент може впливати на те, якою є книжка, а і втручатися в сам процес створення. Це погано, бо ми знаємо, що ця штука (штучний інтелект – ред.) розвивається доволі швидко, і, принаймні, в музиці я вже бачу, що деякі речі можуть бути такого рівня, що не фахівець і не відрізнить, ким це створено — чи живою людиною, чи програмою”.
Якщо є можливість використовувати сучасні речі, зрозумілі дитині, то я буду це використовувати, адже розумію, що коли твій текст буде пахнути нафталіном, то дітям він буде незрозумілим і неблизьким. Тому я орієнтуюся на те, чим вони цікавляться, принаймні, я стараюся, щоб це не виглядало як якась архаїка. Нечуй Левицький, Андрій Кокотюха чи Сергій Жадан — це тексти різного стилю, різної епохи, і дітям, звісно ж, ближче будуть тексти сучасні”.
Чи змінила, на вашу думку, повномасштабна війна теми, які хвилюють дитячу аудиторію зараз, письменник відповів так:
“Тут складно сказати. Насправді це дуже непросте питання. Ми мусимо писати про те, про що ми ніколи не хотіли б писати. І ми мусимо читати про те, про що ніколи не хотіли б писати”.
КОМЕНТАРІ