У листопаді виповнилося 10 років як міським головою Черкас було обрано Анатолія Бондаренка. Нагадаємо, що і на минулих місцевих виборах, які відбулися у 2020 році, він знову переміг своїх конкурентів.
Чим місто живе зараз? Які найнагальніші проблеми та задачі? – про це йдеться в інтерв’ю Анатолія Бондаренка нашому виданню.
– Черкаси стали домівкою для багатьох тимчасово-переміщених осіб. Знаєте, моя заповітна довоєнна мрія, щоб Черкаси мали населення більше 300 тисяч осіб, – сьогодні здійснилась. Правда, я хотів, щоб вона втілилась в життя не в такий спосіб, а через народжуваність, щоб тут розвивались підприємства, люди переїжджали сюди жити через можливості для розвитку та через комфорт. Але вийшло так, що велика кількість харків’ян, донеччан, луганчан, херсонців, дніпрян змушені були втікати в наше місто. Звісно, хочеться, щоб вони у майбутньому змогли повернутись у власні домівки, а зараз – нехай вливаються в життя міста, бо доки вони тут живуть, – вони наші, черкасці. Ми, як влада, робимо все можливе, щоб вони не відчували дискомфорту. До речі, багато з них спочатку поїхали далі на Захід України, а згодом знову повернулись до Черкас, бо наше місто їм ментально ближче. І вони молодці, бо привезли в наше місто багато нових сучасних бізнес-ідей, починаючи від кав’ярень, і закінчуючи високотехнологічним виробництвом, як, наприклад, виробництво сільськогосподарського устаткування: сівалок, плугів. Наука зі сходу країни практично вся переїхала в Черкаси, провідні вузи, як-то Харківський університет цивільного захисту тощо. Це наукова еліта, яка, вірю, дасть нову енергію для розвитку нашого міста. Чи залишаться всі вони в нас після війни? Не знаю, адже не відомо, коли і як все це завершиться. Та і багатьом з них вже просто немає куди повертатись.
– Сьогодні Черкаси суттєво підсилюють фронт комунальною технікою…
– Так, адже ми лише за останній місяць (листопад, – ред.) передали на фронт три екскаватори! І це нова сучасна дороговартісна техніка, придбана для наших комунальних підприємств. Військові були вражені, коли ми їм передали практично нові «Caterpillar» чи «JCB». Малі міста взагалі такої техніки не дають, бо в них її часто в самих немає, а великі міста передають рідко, бо і самим треба. Всі купують пікапи, дрони. А рити фортифікації – треба чимось серйозним. А наші військові кажуть, що втомились ремонтувати старі «МТЗ».
– Війна змінила країну і людей, тож після війни все вже не буде так, як раніше. А якими ви собі уявляєте післявоєнні Черкаси? Як думаєте, довго ще чекати, щоб їх побачити?
– Мріємо про мир. Бо війна торкнулась кожної родини. Наприклад, у нашій великій родині троє чоловіків призовного віку, з них мій брат і племінник – у Збройних силах України. А третій – я. Племінник після важкого поранення не повністю відновився і знову в бойовому строю на Суджанському напрямку. А щодо завершення війни, то не варто плекати ілюзії, що одразу після проголошення миру в нас настане рай і благодать. Нас чекатимуть надзвичайно складні процеси: відбудова і економічний спад. Бо не таємниця, що сьогодні країна на 80 % залежить від фінансування наших союзників із Євросоюзу і США. Саме вони перекривають ці бюджетні розриви. Зрозуміло, що на якийсь час після війни фінансування продовжиться, щоб дати нам оговтатись, а далі муситимемо справлятись самотужки. А це означає жорстку реорганізацію державного сектору, скорочення структур і цілих секторів, які не потрібні. Як, наприклад, сьогодні соціальну сферу перебирає на себе Пенсійний фонд. До того ж, велике значення буде мати, який саме мир ми отримаємо. Що буде з окупованими територіями, що будемо робити із містами, які зруйновані ущент, як той же Бахмут? Все це відобразиться і на Черкасах. Хотів би, щоб як ми стали центральним хабом для евакуації людей та релокації бізнесу із сходу та півдня країни на початку війни, так щоб і після війни ми стали центральним логістичним та економічним вузлом для відбудови сходу та півдня. І тут багато чого залежатиме від місцевої владної команди, від її гнучкості, ініціативності та бажанні працювати на користь громади.
КОМЕНТАРІ