Магазини вживаного одягу, що їх скорочено називають секондами, — давно не дивина. Вони, ніби гриби після дощу, повиростали в містах поряд із аптеками та кав’ярнями, адже є непоганою альтернативою для тих, хто не хоче зайве витрачатися на власний гардероб. Але, як виявилося, з допомогою секондів, можна не лише економити, а й непогано заробляти. Про те, хто навчився це робити та як це бачать по інший бік вітрини, — розповідає «Черкаський край».

Уроки секондхенду

Сергій — учень старших класів однієї з міських шкіл. Тиждень, який його клас проводить на дистанційному навчанні, — чудовий час для походів за ваговим товаром у секонд. На його сленгу, майже нові речі відомих брендів, які можна там знайти в перший день завозу товару, — це «жир». Він розповів, що потрапити серед перших до магазину (день завозу товару скрізь — різний) — досить непросто. Та й хаос, як це видається на перший погляд, перед входом у такий магазин — насправді організований. У постійних відвідувачів завозу вже сформувалися певні касти, одна з найбільш «привілейованих» — так звані бариги. Це кілька хлопців міцної статури, які приходять за п’ять хвилин до відкриття секондів й створюють міцний заслін на вході для всіх інших. Далі — перші забігають у магазин до тих стелажів, де є найвища ймовірність знайти цінні речі. Дехто навіть має свій профіль — знається на аксесуарах, футболках чи взутті. Вміє з першого погляду відрізнити «пальонку» (тобто підробку) від оригіналу, знає роки, коли той чи інший бренд випускав певні речі, які на них мають бути бирки та обізнаний із колабораціями — коли кілька брендів випускали спільно якийсь модний товар.

Зазвичай спочатку вони дуже швидко набирають свої можливі покупки. Іноді перекидають їх через плече. Це означає, що товар «зарезервовано». Далі вже відбраковують, залишаючи 2-3 речі, що їх можна з вигодою продати на сайтах продажу, та купують їх на вагу. Торгуються іноді навіть у магазині, побачивши «улов» — цінну річ у когось у руках, пропонують продати її тут же, ще до каси. За місяць такої роботи «бариги» заробляють кілька тисяч гривень, залежно від того, що пощастить упіймати. Іноді вони можуть домовлятися з продавцями магазинів, аби встановити певні правила та «заспокоїти» чужих. Однією з переваг «бариг» перед іншими відвідувачами є те, що такі люди об’єднуються в команди й розподіляють між собою обов’язки.

«Завоз» — не лише синці, а й можливі травми

Ціна товару в секондах щоденно зменшується. Тому іноді є сенс прийти останнього дня перед завозом, щоб купити якусь важку (й дорогу, як для першого дня) річ, якщо ніхто не купить її до цього. Іноді у такі дні щастить знайти щось цінне, що в поспіху проминули «бариги».

Як розповів Сергій, таке «полювання» — не завжди безпечне. Окрім можливих синців під час входу в магазин на «завоз», можна легко посковзнутися та впасти, навіть отримати травми від скла чи решток дверей, що іноді не витримують натиску поціновувачів вживаного одягу. Такі випадки в Черкасах траплялися не раз, як і сутички між відвідувачами. Також були й заборони для школярів відвідувати секонд під час навчання — адміністрація магазинів пояснює це скаргами батьків.

На думку Сергія, вигода варта ризику, адже куплену річ можна продати втричі чи навіть уп’ятеро дорожче. А ще — підкреслити власний статус, вдягаючи щось таке, чого у звичайних магазинах просто не знайдеш. Речі дорогих брендів (саме вони є метою молоді, яка йде в секонди) на порядок якісніші за ті, які пропонують у магазинах, переконаний Сергій.

Правила секондів: не все привезене — в продаж

Про торгівлю вживаним товаром під іншим кутом зору розповіла Людмила, колишня керівниця одного з магазинів відомої мережі. За її словами, товар у магазини їхньої мережі по всій області завозився з центрального складу в Львові.

— Вантажівка привозить мішки, на яких вказана вага. В мішках — що завгодно. Може бути весь мішок дитячого одягу, або весь наповнений ковдрами та взуттям, — ділиться подробицями жінка. — Працівники знають приблизну ціну товару, якщо він дешевший (і його багато) — сортувати його наймають робітників зі сторони, якщо дорожчий — сортують самі. За процесом спостерігають камери в приміщенні. Непоодинокі випадки, коли в кишенях одягу працівники знаходять якісь речі, наприклад, годинники чи гроші. Та діє правило: все, що може продатися, треба віддавати на касу.

Були й табу: магазин не ставив у продаж знайдені в речах засоби гігієни, наприклад, зубні щітки, жіночі прокладки, сексуальні іграшки. Але спідня білизна продається (вся вона перед цим оброблена спеціальним розчином для дезінфекції). Іноді трапляються абсолютно нові комплекти білизни.

Кіт у мішку

Вантажники розносять мішки. В кожної працівниці — свій. Але що саме в мішку — невідомо, такий собі «кіт у мішку». За словами Людмили, кожен із тих, хто сортує, знає, де що має висіти в магазині. Спочатку одяг розкладають біля себе, вдягаючи на вішаки. Потім — розносять по відділах. Такий алгоритм — щоб не робити зайвих кроків. Зазвичай, привезений товар розкладали з 15 до 21-22 години. Якщо справилася раніше, то допомагає іншим. Працівниць у магазині Людмили було 9 осіб, на завоз наймали ще від 9 до 12 осіб. Норма на людину — відсортувати 120 кілограмів. Двоє працівників займалися винятково взуттям. Неліквідний товар відразу викидали в сміття.

Працівники магазинів мають свої преференції, але в кожній мережі — власні правила. В магазині, де працювала Людмила, дозволяли взяти 1 кг речей безоплатно або дві речі (якщо вони затягнуть більше — треба доплатити).

— Які найцікавіші знахідки були за час роботи? — запитую колишню керівницю.

— На власні очі бачила, як одна з працівниць знайшла серед одягу планшет. Вона, відповідно до правил, купила його на вагу. Та чи не найбільше мене вражали сучасні електронні іграшки — ляльки, звірі — вони рухалися, кліпали очима, «розмовляли», були дуже майстерно зроблені й дорогі. Техніку та іграшки продають зазвичай на касі.

Працівники магазину здогадуються, що відвідувачі братимуть після завозу, який на сленгу працівників — «аншлаг». У магазині Людмили постійно експериментували, намагалися вигадати способи, як уникнути травмування людей у перший день.

Персонал теж виділяє кілька категорій покупців. Попереду — перекупи, вони іноді займають чергу з ночі та знають, по що йдуть у магазин, адже фотографують товар через скло вітрини. З ними зазвичай домовлялися про паузу в кілька секунд, щоб працівниця магазину встигла відійти від входу.

В останній день кількість проданих кілограмів — не набагато менша, ніж у перший (70-80 відсотків).

Просили на касі… роздягнутися

Окрема тема — діти в натовпі до секондів. Доводилося виходити та просити й попереджати людей, щоб забрали з натовпу дітей, адже їх могли буквально затоптати. Людмила зробила для себе висновок, що з усіма можна домовитися, щоб уникнути «балагану». В роботі дуже допомагали камери відеоспостереження, встановлені в магазині й над касою — завдяки цьому вирішували чи не всі спірні моменти. Працівниці, які напередодні сортували товар, теж допомагали знайти порушників — підказували, хто з клієнтів у черзі на касу перевзувся чи перевдягнувся в товар магазину. Таких просили на касі роздягнутися.

— Розкажіть про випадок, який вразив найбільше.

— До нас звернувся чоловік, сказав, що загубив телефон. Взялися допомогти: я набираю номер, іде виклик, а працівники ходять по залу й шукають. За кілька таких спроб із номера, який вказав чоловік, мені передзвонили — дала йому трубку. Він поспілкувався та потім засміявся. Виявилося, що він міряв одну з курток, коли йому подзвонили. За звичкою, поклав телефон у кишеню, а куртку не придбав, повісив у магазині. Її купив інший клієнт та поклав у багажник автівки й поїхав у інше місто. Він дивом почув, що в багажнику «хтось дзвонить»… Водій повернувся й віддав телефон законному власнику.

Понад три роки роботи в цій системі Людмила згадує з задоволенням. Каже, що стосунки між покупцями й продавцями, як і будь-де в суспільстві, залежать від порядності та людяності. Все ж радить відвідувачам секондхендів пильнувати власні речі, адже від крадіжок у натовпі не можуть врятувати ні продавці, ні камери.

* * *

У відповідь на інформаційний запит журналіста «Черкаського краю», у Державній податковій службі повідомили: за роздрібну торгівлю вживаними товарами фізособи-підприємці України за 10 місяців цьогоріч сплатили понад 133 мільйони 360 тис. грн податків. Щороку ця цифра збільшується, вказуючи на розвиток такого виду бізнесу.