Тиждень після свята Трійці слов’яни називали Троїцьким, або Русальним. Друга назва пов’язана з дохристиянськими язичницькими віруваннями. У східнослов’янських повір’ях, русалка – жіночий демонологічний персонаж, який перебуває на землі в Русальний тиждень.

Наші предки вірили, що русалки належать до «світу мертвих». Ними стають:

дівчата, які померли до вступу в шлюб, особливо засватані наречені, що не дожили до весілля;
дівчата і діти, які померли на Русальному тижні;
утоплениці;
немовлята, які померли нехрещеними.

Історія свята

До прийняття християнства на Русі стародавні слов’яни, починаючи з XII століття, відзначали язичницьке свято Русалії, під час якого народ одягав маски тварин, грав на гуслях і «сопелях», співав пісні і танцював. Відзначалися Русалії кілька разів на рік:

напередодні Різдва Христового та Богоявлення;

на тижні після Трійці або на Івана Купала.

Починаючи з XVIII століття практично повсюдно слов’яни почали святкувати Русальний тиждень. Пов’язували його з періодом, який передує Трійці, або наступним за ним.

Слово «русалії» походить від латинської назви античного свята троянд, іменованого «Розалії». Відзначалося воно в період цвітіння троянд і полягав в поминанні рано померлих, на могили яких приносили вінки з троянд і влаштовувалися поминальні трапези.

Традиції та звичаї святкування

У слов’ян існувало повір’я, що в перший день Русального тижня душі дівчат, які померли до шлюбу (русалок), з’являються на землі, а в останній день троїцько-русального періоду повертаються на «той світ». Зустріти їх можна у води, на житньому полі, в лісі, на деревах, на перехрестях доріг, на кладовищі і на мосту. Русалки з’являлися з «світу мертвих»:

виходячи з води, з-під землі або з могил;
спускаючись з дерев;
злітаючи з неба.

Протягом Русального тижня вони перебували на землі, а потім знову поверталися на своє місце: в воду, на кладовищі, в Ірей, по деревах піднімалися на небо і т.п. Найбільш традиційні місця їх перебування – дерева і вода – в народній культурі осмислюються як шляху переходу зі світу мертвих на землю і назад.

До появи на землі русалок приурочений період цвітіння злаків. Вірили, що русалки, що знаходяться в житньому або конопляному полі, сприяють цвітінню і урожаю, а також захищають посіви. Але господарям, які порушили заборону в їхнє свято, вони можуть і нашкодити, наприклад, витоптати або висушити посіви. Як і інші небіжчики, що померли не своєю смертю, русалки можуть управляти природними стихіями: насилати зливи, бурі, посуху, град і т.п.

Ночами ці міфічні істоти хлюпочуться у воді, біля водоймищ розчісують своє довге волосся, катаються на гілках дерев. а вдень їх можна зустріти в полі, де вони в’ють вінки, перекидаються в траві, грають, плескають у долоні, водять хороводи, співають, кричать і регочуть.

З приводу того, наскільки небезпечні русалки, думки людей розділилися. Одні стверджували, що русалки не заподіють людині ніякої шкоди, а можуть лише пожартувати або налякати. Інші ж вважали їх небезпечними духами, які переслідують людей і збивають їх з шляху. За повір’ям, русалки здатні задушити або залоскотати до смерті людину, заманити її в воду і втопити, перетворити в тварину або в інший предмет. За деякими легендами, русалки викрадають і псують нитки і пряжу і навіть можуть забрати собі немовля, залишеного жницею на межі.

Побоюючись цих духів водойм, люди намагалися правильно себе вести, щоб не викликати їх гнів і помсту. На Троїцькому тижні всіляко намагалися їх задобрити. Заборонялося прати, щоб не забризкати русалок брудною водою, шити, щоб не зашити русалці очі або не пришити її до одягу.

Існували й жартівливі прислів’я в зв’язку з цими заборонами:

Не ший, а то русалку зашиєш, буде цілий рік тобі в будинку пищати.

Не маж глиною піч, а то русалку замажеш, цілий рік тобі пищати буде.

На кордонах полів, пнях дерев, перехрестях доріг люди залишали їм жертви у вигляді меду, млинців, хліба і солі.

Знали наші пращури і чимало корисних порад, як уберегтися від русалок. Потрібно при собі мати що-небудь колюче або гостре, наприклад, голку або шпильку. Для захисту будинку підійде палаюча головешка або кочерга.

Щоб уберегтися від цих демонологічних істот на Троїцькому тижні, багато людей під пахви підв’язували полин. Вірячи, що русалки бояться цієї рослини і не наблизяться до людини, від якої йде полиновий запах. Навіть слово «полин» є від них оберегом. А ще русалки «бояться» осики і кропиви.

Дівчата на Русальному тижні ворожили на свою долю і заміжжя. Вночі, в один із днів цього періоду, дівиці, які страждають від нерозділеного кохання, відправлялися на берег річки, де залишали своєрідний сигнал про допомогу в любовних справах. В якості плати за послугу в червону ганчірку загортали нову стрічку, намиста або монетку, а під вузлик клали пасмо свого волосся. Вірили, що русалка сама здогадається, що потрібно зробити.

Проводи русалок на Русальному тижні

У східних слов’ян до Русального тижня був приурочений обряд «проводи русалки» (варіанти назв: «вигнання русалки», «похорон русалки»).

З групи дівчат вибирали русалку, яка одягала на голову один або кілька вінків, а часом і всю голову завішувати зеленню. Пізно ввечері в останній день Русального тижня, або в понеділок Петрового посту, обрану русалку виводили за село в житнє поле, або до річки, іноді на кладовище, де з «русалки» зривали вінки і кидали їх у річку, багаття або за огорожу цвинтаря. Провівши цей ритуал, учасники розбіглися з місця проводів, щоб русалки не наздогнали і не нашкодили.

У деяких селищах «проводи русалки» влаштовували в Духів день – понеділок, що наступив після Трійці. Проводи русалки одночасно розумілися як і проводи весни. Люди збиралися на площі в центрі села. Один з учасників наряджався конем, хтось козлом і свинею. Під шию рядженому в коня підвішували дзвіночок, а верхи садили хлопчика. Один або двоє чоловіків за вуздечку «коня» ведуть в поле, а позаду з гучними піснями їх проводжають інші учасники. Прийшовши в поле народ з різними іграми розоряв ряженего коня.

Могли конем і не рядитися, а на довгу палицю насаджували кінський череп. Саму палицю окручивали тканиною і мотузкою. Один кінець мотузки залишали вільним. За цю вуздечку брався спритний хлопець, який зображає ватажка. Він керував стрибками і танцем норовливого і впертого коня. Народ приносив з собою всі наявні музичні інструменти і під гучні звуки, з піснями коня проводжали за село, де кінську голову кидали в яму до наступного року.