Відкритий у березні 1969-го на межі Черкас і Дахнівки двоярусний бар-ресторан “Славутич” став справжнім шедевром серед закладів громадського харчування, аналогів якому на той час Україна не знала. Розповів історію черкаського ресторану краєзнавець Борис Юхно.


Принаймні, ніде на листівках та фотоальбомах із зображенням міських принад ви мало побачите ресторанів, хіба в комплексі архітектурної пам’ятки, а наш удостоївся.

На поверхні знаходився лише скляний тамбур: напівкруглої форми вестибюль із вмонтованою в цегляну підлогу й оздобленою каменем “клумбою” з тропічною рослинністю. Легкі спіральні сходи вели униз, на “перший” поверх, у коктейль-хол, що був виконаний як напівкруглий балкон, з якого на видноті був увесь зал. Ще нижче – фойє, обрамлене невисокою стіною, викладеною із сірого граніту. Далі – зала з високим, в усю стіну вікном, через яке відкривалася чудова пейзажна панорама соснової околиці. На цьому рівні – ще дві банкетні зали, одна з яких стилізована під українську світлицю. Звідси непомітним ходом можна було потрапити до пивбару, в який також вів окремий вхід з надвору. У пабі, як заведено, – напівтемрява, потривожена мерехтінням латунних ліхтарів. Воно вихоплювало лиш грубу фактуру “середньовічних” стін…

Створили це диво фахівці Черкаського відділення інституту Укоопспілки “Укоопроект”, а яким він був, розповів один із архітекторів Леонід Кондратський.