Жителька Черкас Олександра Клімовіч зі шкільних років плете з ниток одяг та речі домашнього вжитку і дарує їх друзям. З її слів, це хобі допомагає їй переживати негаразди і дарує спокій, розповідає Суспільне.

Олександра Клімовіч родом із Рівненщини. Плести почала у 5-му класі.

“Моя мама займалася ткацтвом. Вона говорила, що в роду хтось був художником, і, мабуть, воно мені передалося. Перші шпиці робив мені батько з дроту. Їх доводилося довго шліфувати, щоб стали гладенькі”.

На Черкащину переїхала у 1970 році. Тут здійснила свою мрію – стала водійкою, та все життя не полишала займатися улюбленою справою – плести й вишивати. Коли працювала водійкою, завжди возила з собою гачок та нитки, плела під час перерви. З її слів, це хобі допомагає їй долати усі негаразди, заряджає енергією та дарує насолоду. Саме воно стало втіхою після смерті чоловіка-чорнобильця.

Нині в доробку Олександри Клімовіч плетені й вишиті скатертини, серветки, ковдри, простирадла та напірники.

blank

“Покривало, що у спальні, я вишила за три тижні і зв’язала усе мереживо. Сусідка так дивувалася. У мене скільки наплетено, ще з дитинства, вже немає куди виставляти”, – зазначила вона.

“У мене по всьому будинку нитки, і у шафі, і у вітальні. А ще дуже багато журналів зі схемами для плетіння, я їх навіть змінюю на свій смак. І так я радію. Я цим живу”!

Чи не найбільше пані Олександра любить плести сукні. З її слів, тільки у своєму гардеробі має понад тридцять таких. Свої роботи вона любить дарувати.

“Щойно закінчила одне плаття, і відразу, щоб руки мої не відпочивали, я з тоненьких ниточок вирішила зв’язати ажурну літню кофтинку”.

Зі слів Олександри Клімовіч, вона довго зберігала у шафі домоткані рушники та скатертини своєї мами та килим ручної роботи. Його витинала мати її подруги. Ці речі пані Олександра подарувала обласному художньому музею. Зі слів заступниці директора закладу Світлани Савісько, вони стануть частиною Державного музейного фонду України.