Жителька Тальнівщини Яна Пустовойтова на початку повномасштабного вторгнення відчула страх війни у свої 17 років. Вона після закінчення школи переїхала до Києва, щоб знайти роботу та будувала плани на майбутнє, але ранок 24 лютого змінив кардинально її життя. Дівчина розповіла “Вістям Черкащини“, що вона відчувала у перші дні та що робила далі.

– О 5 ранку я збиралася на роботу та зрозуміла, що розпочалось те, чого найбільше боявся кожен українець. Цілий тиждень ми були зачинені в укритті школи, приміщення було маленьке, а людей було багато, хтось з тваринами хтось без. Спали стоячи на ногах, хтось сидячи на шкільних стільцях, матусям та грудним діткам окремо постелили спортивні мати. Коли загроза диверсантів у Київській області стихла, я вперше за 5 днів вийшла на пошкодженні вулиці околиць Києва. Мене дуже налякали розбиті вітрини магазинів, кілометрові черги у ще закриті продуктові магазини, – згадує дівчина.

Яна та її мама вирішили виїхати за кордон та шукати порятунок там. За 2022 рік дівчині довелося пожити не в одній країні, щоб знайти безпечне місце: Польща, Румунія, Англія. Дівчина розповідає, як тяжко пристосовувалась до нових законів та щоденно працювала. Тому, розповіла деякі нюанси життя за кордоном:

– З лікарнею там взагалі великі проблеми, якщо в тебе щось болить ти не можеш просто так туди звернутись. Потрібно пройти великий шлях, щоб потрапити до профільного лікаря. Тяжко без знання мови, треба хоч трохи розуміти людей у країні, де я знаходжусь. Пошуки роботи, теж дуже серйозна тема. На свою першу зарплатню придбала меблі у кімнату де проживаю. В ті моменти я відчувала несправедливість, що знаходжусь в безпеці і саме тоді вирішила долучитись до збору коштів і допомогти нашим хлопцям. Я ніколи не займалась благодійністю та саме її організацією. Звісно, захоплюючись згуртованістю наших людей, слід не забувати про шахраїв. Тому, шукала саме знайомих людей, в яких близькі постраждали від війни, або служать в ЗСУ, – розповідає Яна.

Дівчина почала з того, що написала подрузі у якої всі чоловіки із сім’ї знаходяться в гарячих точках з 2015 року. Та дізналася, що батальйону в якому служить тато її подруги потрібний бус, для перевезення поранених. Яна з подругою почали шукати авто в соціальних мережах: фейсбук, інстаграм. Там намагалися в українських спільнотах знайти хоч щось, що могло б їм допомогти. Та все ж таки доклавши багато зусиль знайшла потрібний бус. Пошуки дівчат завели їх у Ізмальський район село Трудове, де жінка запропонувала викупити у неї машину. Це був Mercedes-Benz Sprinter, в ньому були зручні крісла, які могли розкладатись, створюючи комфортні умови для поранених. Ціна була 175 тисяч гривень.

Яна розповіла, як вони збирали кошти на бус:

– Ми зробили інформативні та стильні колажі із закликом донатити. Писали усім друзям та знайомим. За допомогою репостів за 4 дні ми зібрали 9800 гривень, цього було замало. Я вирішила шукати спонсорів і почала писати в різні українські магазини одягу, торгові точки продовольчих товарів та ін. Пропонуючи їм ярмарки і розіграші, або ж в інші організації, наприклад, онлайн-школи. Українська школа іноземних мов «Raccoon-school» сприяла розвитку нашого збору. Ми провели розіграш абонементу на пів року у їхній заклад за донат від 100 гривень, і це допомогло за 7 днів зібрати ще 41 тисячу гривень. А далі наш збір закрив клуб українців у місті Йорк (Англія), де я в той час проживала. І вже за місяць ми зібрали 123 тисячі гривень. За цей час ми зробили вечір української кухні, благодійні концерти, ярмарки на які приходили безліч зацікавлених англійців, що зробили величезний вклад у цей збір.

Завдяки єдності людей, які долучилися допомогти дівчатам, вдалось зібрати гроші вже за місяць.

– І вже через 58 днів, моя подруга рушала за нашим трофеєм. Я вірю, що ця машина врятувала комусь життя. На жаль, 27 вересня 2022 року в машину потрапив снаряд дорогою від Харкова до Полтави. Такі речі, у воєнних умовах не є вічними, але головне, що вони в потрібний час виконують свої функції і найголовніше рятують життя наших захисників, – каже Яна.

Дівчина не збирається зупинятися на цьому зборі, розповідає, що планує займатися цим регулярно. Кожного дня донатить на ЗСУ та дуже переймається за наших воїнів. Чекає перемоги, і мріє повернутися до рідної домівки.