Ще у ІІІ тис. до н. е. для ведення бойових дій людство пристосувало колісний транспорт, що використовував тяглову силу свійських тварин. Перші колісниці – вози із суцільними дерев’яними колесами, запряжені волами, – з’явилися на території сучасної України (в Північному Причорномор’ї) у племен ямної та катакомбної культурних спільнот. Достеменно відомо, що подібні вози у військових цілях застосовували в Давньому Шумері та Аккаді. Але навряд чи цей маломаневровий та повільний вид транспорту можна було ефективно використовувати на полі бою. Що ж перетворило колісниці на грізну зброю бронзової доби? Розповідають у Черкаському міському археологічному музеї Середньої Надніпрянщинию

blank
На початку ІІ тис. до н. е. було здійснено технологічний прорив. Стародавні майстри досягли двох важливих якостей: легкості, швидкості та надійності. У «новаційної» колісниці з’явилося не чотири, а два колеса, що оберталися на закріпленій осі. І ці колеса були не суцільними, а складалися зі спиць та обода. В колісницю, зазвичай запрягалася пара коней, якими керували за допомогою щиткових псаліїв з шипами – елементів вузди. Екіпаж «бойової машини» складався з двох чоловік: візниці, який правив кіньми, та стрілка, котрий закидав противника списами та дротиками, а також цілив у нього з лука. Так на межі середньої-пізньої бронзи розпочалася «ера бойових колісниць».

Найдавніші залишки таких колісниць виявили в похованнях синташтинської культури в Південному Заураллі. Будь-яка ефективна зброя перестає бути чиєюсь монополією, тому цей винахід швидко поширився по Євразійському континенту: до Китаю, Індії, Малої Азії та Європи. Один із шляхів поширення бойових колісниць пролягав на захід через Подніпров’я. Його маркують кістяні та рогові псалії з шипами, які знаходять під час археологічних досліджень. Пара таких псаліїв, виготовлених з рогу оленя, походить з району Трахтемирова. Знахідка, що перебувала в колекції відомого археолога Вікентія Хвойки, зараз зберігається в Національному музеї історії України (м. Київ).

blank

Рогові щиткові псалії з Трахтемирова (за: Лесков, 1964)

У час, яким датуються трахтемирівські псалії (близько XVIІI ст. до н. е.), в Середньому Подніпров’ї проживали носії бабинської археологічної культури (культури багатоваликової кераміки). Вочевидь, не випадково ці елементи колісничного транспорту виявлені коло Трахтемирова, де знаходився брід через Дніпро. Звідси «колісничники» продовжили рух на захід: до Дунаю й далі – на Балкани.

blank

Принцип використання щиткових псаліїв

Схожий псалій, але виготовлений із слонової кістки, походить з IV-ї шахтової гробниці кола А Мікен, яка датується близько XVII ст. до н. е.

Наприкінці доби бронзи (на межі ІI–І тис. до н. е.) людство освоїло верхову їзду, тож бойові колісниці поступилися місцем воїнам-вершникам. Археологічно це фіксується появою принципово нового типу псаліїв – стрижнеподібних. Але у багатьох народів колісниця залишилася в їхній культурі, епосі та міфології, як важливий атрибут культурних героїв та богів.