В цю зимову завію 55 років тому пішов від нас «витязь української поезії» Василь Симоненко. А народився теж узимку – на різдвяні свята – 8 січня. Пише на Фейсбуці письменниця Валентина Коваленко.
Молодим, але потужно українським голосом-кличем він і сьогодні з нами на майданах і акціях непокори проти нищення України зі своїм:
…Україно! Ти моя молитва,
Ти моя розпуко вікова!
Гримотить над світом люта битва
За твоє життя, твої права…
Чи:
…Хай мовчать америки й росії,
Коли я з тобою говорю!
В обласній бібліотеці ім. Василь Симоненка відбувся чудовий літературно-мистецький захід, присвячений дням пам’яті Поета. Разом із друзями-письменниками виступила перед студентською молоддю та вчителями – слухачами курсів ІПОПП. Радію, що моя книжчина про життєтворчість поета «Його весна говерлила громи» успішно «працює».
Живими спогадами про першу зустріч із Василем Симоненком та дружбу із його мамою Ганною Федорівною Щербань поділилася письменниця Валентина Кузьменко-Волошина. Щемливий виступ Наталії Горішної чудово сприйняла аудиторія. Поділилися своїми враженнями від поезії Василя Катерина Вербівська, Віктор Скорина і Оксана Галаєва.
Студенти читали напам’ять поезію Симоненка, у декого зрошувалися сльози від тої його ПРАВДИ про село, сільську людину – про Україну. Читали вірші Василя Андрійовича і бібліотекарі. Треба згадати, що саме працівники цієї бібліотеки доглядають за могилами Поета і його Матері. Дякую берегиням книг за постійну кожноденну роботу з учнівською та студентською молоддю, за створення осоння духу Слова!
КОМЕНТАРІ