Майже у кожному будинку культури на Тальнівщині, а чи то у школі можна натрапити на кімнати, які бережуть культурну спадщину українського народу. На особливу увагу тут заслуговують речі домашнього вжитку, вишиванки, вишиті рушники, діжки та безліч іншого, пише видання “Вісті Черкащини”.

blank

Якраз напередодні святкування Андріївських вечорниць у Здобутківському будинку культури нашу увагу привернули старовинні дерев’яні експонати, акуратно складені на такому ж, але в рази молодшому, дерев’яному возі. Тож ми розпитали у директора закладу Віри Боровець, звідки ж тут взятися таким доглянутим та чудово збереженим речам з українського побуту. Як виявилося, Віра Адамівна привезла їх зі своєї малої Батьківщини – села Яцьковичі, що на Рівненщині.

blank

– Усі брали, хто що хтів з батьківської хати, а я ці речі, – каже Віра Адамівна та показує на старовинну праску, ціп, спеціальну дерев’яну лопатку – зерно на току після молотьби віяти, діжечку, шкатулку для цінних паперів, святкову скриню, прач, яким коло річки вибивали одяг після зоління, рубель, яким одяг прасували,.

– Ось цій сорочці 150 років, – показує директорка на черговий експонат. – Вона належала моїй прабабці. Уявіть тільки: моя бабуся Палажка була 1896 року народження. А це – ще її мами. От і порахуйте. Сорочка ця з льону виткана, пошита повністю вручну, навіть ґудзички зроблені.
Трохи далі двері прикрашають святкові і теж вишиті штори. Неподалік від діжки лежить чемодан. Віра Адамівна каже, теж привезла його з Яцьковичів та пояснила, що саме з ним у 1957-му році її батько Адам Васильович пішов на службу.

Приємно, що подібні скарби потроху поповнюють експозиції повсюди. Варто тільки придивитися. Так, наприклад, музей у Соколівоцькому будинку культури отримав дарунок від Олександра Маляра. Це сорочка та спідня спідниця, яким понад 100 років. Збереглися речі дуже добре. Як відомо, святкова сорочка, принесена чоловіком, вишита найдрібнішим хрестиком на домотканому полотні, а належала вона бабусі Олександра Маляра – Оляні.