Відомий факт: на хуторі свого друга, першого ректора Київського університету Михайла Максимовича, на горі в Пекарях під Каневом свого часу Микола Гоголь знаходив натхнення для написання багатьох своїх творів. До речі, прізвище коваля у “Вечорах…” – Вакула, характерне саме для Пекарів. Розповідає “Козацький край“.

blank

А пам’ятаєте чарівний лист, який допоміг у долі парубка Левка? Наказ, який починається словами “Наказ голові, Євтуху Макогоненку. Дійшло до нас, що ти, старий дурню, замість того, щоб… вести на селі порядок, здурів і влаштовуєш пакості…” Лист у “Вечорах на хуторі” підписав “Комісар, відставний поручик Козьма Деркач-Дришпановський”. Розповімo про того, хто був його прообразом.

20 квітня 1708 року Універсалом гетьмана Івана Мазепи село Сушки було “жалуване” козацькому сотникові Бубнівської сотні (нині Бубнова Слобідка – село на Золотоніщині) Денисові Деркачу. Після його смерті право на маєтність відписав своїм Універсалом вже гетьман Іван Скоропадський – вдові сотника і трьом його синам, Іванові, Федорові й Андрію. Саме Андрієві Деркачу 1730 року судилося стати “комісаром полковим канівським”.

Не те, щоб Гоголь повністю “списав” з нього образ свого комісара, але прізвище “позичив”, як і деякі деталі суворого, але справедливого характеру. Дослідники вважають, що і від Андрієвого сина, Павла Деркача, теж щось там було.

Цікава й подальша історія сімейства Деркачів. До речі, через нього проходила та “гілочка” родинних зв’язків, яка поріднила, хай і не близько, двох знаменитостей – Миколу Гоголя і першого ректора Київського університету Михайла Максимовича. Цікаво, що бабуся Гоголя, Тетяна Семенівна Лизогуб, мала маєтність у селі Келеберда на лівобережжі Черкащини. Як відомо, існує версія про те, що під час чергового візиту до родича й друга Максимовича у Прохорівку Гоголь знайшов тут і сюжет для “Вія”.

У 1859 році у родини Деркачів у Сушках гостював і Тарас Шевченко – приїздив разом з Михайлом Максимовичем. Потім у листі до Максимовича великий поет передавав їм вітання: “Поклоніться низенько од мене старим Деркачам…” і вислав їм у Сушки свіже видання “Кобзаря” з автографом: “Льву Павловичу Деркачу з дітками і внучатами на вспомин”.

Народжена 1828 року, донька Лева Деркача Марія була останньою з родини Деркачів у Сушках. Маючи чин дворянки, не мала гордині й опікувалася сільськими дітьми. Подарувала велику садибу під школу, обставила її меблями і закупила підручники. Постійно фінансувала й сільську церкву.

…Час, революції і війни зглянулися над надгробними пам’ятниками Деркачів – їх і нині можна побачити на сушківському цвинтарі. Їхні добрі вчинки живі у пам’яті людей, а прізвище Деркач навіки вписане Гоголем у безсмертні “Вечори на хуторі біля Диканьки”…