Уже понад два з половиною роки небо над Черкащиною бережуть не лише сили ППО, а й бійці мобільних вогневих груп Добровольчого формування. У їх складі — добровольці, які паралельно виконують різні функції й мають різноманітні посади. В цивільному житті вони волонтери, ІТ-фахівці, журналісти, водії, працівники сільського господарства, спортсмени, стилісти, освітяни та інші. Є в складі ДФТГ й посадовці. До прикладу, начальник управління освіти й науки Черкаської ОВА Валерій Данилевський є частиною команди добровольчого формування Черкаської територіальної громади ще з березня минулого року. Про те, як полює за ворожими БпЛА, скільки тривало найдовше чергування та чи важко поєднувати державну службу з ДФТГ, Валерій Вікторович розповідав журналістам видання «ВиЧЕрпно».
Посадовець добровільно підписав контракт на початку 2024 року. Він дізнався про те, що багато членів добровольчого формування мобілізували й вони перебувають в лавах Збройних Сил України, тож мобільні вогневі групи мали брак фахівців, які могли б допомагати збивати «шахеди» й виконувати бойові завдання. Тоді й вирішив, що може стати корисним.
«Мій старший син боронить Україну з 2022 року. Я усвідомлюю, що теж маю робити свій внесок в оборону держави, й рідні мене в цьому підтримали», — розповів Валерій Данилевський.
Має чоловік за плечима службу в армії, адже два роки був у саперному батальйоні ракетних військ стратегічного значення. Отриманий тоді досвід дав йому навички володіння зброєю, а той кулемет, із яким він працює зараз, особливо не відрізняється за характеристиками, тож додаткових навчань проходити пану Валерію не доводилося. Каже, що навіть з перших днів на посаді кулеметника труднощі в нього не виникали:
«Розумію, чому я тут і що маю робити, тож для мене це буденна справа. Вдень одна служба, вночі — інша».
У мобільній вогневій групі є два кулемети. Один із них у підпорядкуванні Валерія Вікторовича. Коли ворожий БпЛА виходить на позицію, а навідник фіксує ціль, — Валерій Данилевський відкриває вогонь на ураження. Якщо все добре — безпілотник далі не рухається, або ж летить недалеко.
Зараз у кулеметника за плечима понад 50 чергувань й близько 70 виїздів, тож він завжди спокійно й виважено працює на позиції, однак перші рази, коли використовував зброю, відчував певне хвилювання й адреналін.
Члени добровольчого формування стверджують, що пан Валерій асоціюється для них у команді зі спокоєм.
«Валерій Вікторович для нас як острівок спокою й інтелігенції. Якщо більшість з нас активні й «кіпішні», то він навпаки завжди діє виважено. Це балансує нашу команду», — розповідає Дарина Симончук.
Дарина — другий номер кулеметника. Вона працює в парі з Валерієм Данилевським і завжди йому допомагає.
«Основну роботу виконує він. На ньому більша відповідальність й, звісно, досвіду він теж має більше, тож я постійно вчуся в нього. Мені з ним дуже комфортно. Я знаю, що завжди можу звернутися до Валерія Вікторовича — він ніколи не відмовить й завжди допоможе», — додає Дарина.
Валерій Данилевський розповідає, що від початку хотів потрапити саме в цю МВГ, оскільки дуже добре й давно знає командира — Володимира Олександровича («Санича»). Вони знайомі більшу частину життя, адже потоваришували ще в кінці 80-х років. Тепер же він добре знає й цінує кожного члена команди.
«Усі, хто є в нашому підрозділі, — різнофахові люди з різними професіями, але в нас ніколи немає непорозумінь, бо від кожного з нас залежить благополуччя, а й інколи — життя групи. Ми всі між собою взаємопов’язані, тож я завжди сподіваюся на плече свого колеги й вдячний кожному з них, що я можу бути в них впевнений, як у собі», — ділиться пан Валерій.
Разом же група переживає як яскраві моменти, так і виснаження. Бувало так, що вони під час чергування перебували на позиціях 15 годин поспіль. Тоді час від часу в небо заходили ворожі «шахеди», які потрібно було уважно відстежувати попри втому — фізичну та психологічну. Валерій Вікторович пригадує, що таке тривале чергування — його особистий рекорд. Пригадує чоловік й те, що протягом лише однієї ночі він чотири рази поспіль вступав у вогневий контакт із ворогом. Це — дійсно незвичайні моменти, адже, як правило, чергування групи відбуваються спокійно й коли безпілотники рф заходять на позиції — команда працює за напрацьованим алгоритмом.
Для Валерія Вікторовича за цей час служба у ДФТГ стала невіддільною частиною життя. Йому вдається поєднувати її з державною посадою й там завжди ставляться з розумінням, якщо він приїжджає на роботу пізніше, адже був на позиціях 7-9 годин й не міг залишити свою команду на чергуванні.
«Скільки б не тривали чергування, опісля я завжди їду на роботу. Якщо ми стояли всю ніч — колеги повертаються додому відпочивати, а я — працювати. Я звик до такого ритму життя. Більше кави й все буде нормально», — розповідає Валерій Данилевський.
Варто зауважити, що група добровольчого формування має чергувати 24 години поспіль. Якщо ж їх зміна закінчується, а небезпека з повітря ще утримується, вони не можуть покинути бойову локацію й перебувають там до відбою. Лиш тоді, коли загроза минає, члени ДФТГ мають право повернутися на ППД (пункт постійної дислокації, — ред.) й здати зброю.
Коли ж тривога розпочинається в той час, коли чоловік удома, він хвилюється більше, адже коли він на чергуванні — знає, що зможе протистояти загрозі.
«Був якось випадок, коли я збирався вранці на роботу під час повітряної небезпеки й побачив, як ворожий БпЛА пройшов прямісінько біля моїх вікон. Відстань між нами тоді була близько 150 метрів. Я тоді автоматично почав шукати кулемет, аби його застосувати (сміється, — ред.)», — ділиться пан Валерій.
Рідні Валерія Вікторовича теж почуваються в безпеці, коли він перебуває на позиціях:
«Менший син мені постійно каже: «Тато, коли ти на чергуванні, — я можу спокійно спати, бо знаю, хто береже наше небо».
КОМЕНТАРІ