Сорок років тому на Чернечій горі в Каневі чоловік із Калуша спалив себе, розкидавши перед тим близько тисячі листівок зі словами: “Протест проти російської окупації на Україні! Протест проти русифікації українського народу! Хай живе самостійна соборна Українська держава…” Чоловіка звали Олекса Гірник, і його вчинок став символом самопожертви на знак протесту проти русифікації України.
Радянський Комітет державної безпеки (КДБ) всіляко намагався приховати цей інцидент, але інформацію про вчинок Гірника люди передавали один одному, а кілька листівок зберегли в себе тодішні працівники правоохоронних органів.
B галузевому архіві СБУ зберігся лист-повідомлення в Центральний Комітет комуністичної партії України:
“Таємно. Ворожі проявлення. Черкаська область 21 січня 1978 р. біля 9 години ранку в м. Каневі на території Музєю-заповіднику Т. Г. Шевченка в 15 метрах від оглядового майданчику місцевим мешканцем Мещеряковим Н. І, 1933 року народження, безпартійним, слюсарем комбінату комунальних підприємств міста, знайдено труп чоловіка з відкритою раною живота. Одяг на ньому згорів повністю. Стрілки обпаленого наручного годинника показували 8 годин 28 хвилин. Поруч знаходилися: каністра з синтетичного матеріалу ємкістю 2,5 літри, пластмасовий балон ємкістю 1 літр з незначною кількістю рідини з запахом бензину, ніж, запальничка, господарська валіза і шапка-ушанка”.
Олекса Гірник народився в 1912 році у Богородчанах на Івано-Франківщині. У родині було п’ятеро дітей, але лише Олексу відправили навчатися до української гімназії. Саме там сформувалися його націоналістичні погляди.
У березні 1937-го польський режим засудив Гірника як керівника п’ятірки організації українських націоналістів. Два роки Олекса провів у польському таборі.
Фактично одразу після повернення, 11 листопада 1939 року, його затримує радянська влада в Івано-Франківську під час зібрання “Пласту”. Наступні вісім років Гірник відбував покарання у Норильську та Магадані. У 1948 році Олекса Гірник повернувся до Калуша.
Власне самоспалення Гірник планував кілька років. 18 січня 1978 року він зібрав необхідні речі і вирушив у дорогу.
Вдома чоловік залишив записку про те, що їде відвідати родичів до Львова. Насправді ж вирушив до Києва, відвідав Києво-Печерську лавру, а потім поїхав до Канева.
Вночі з 21 на 22 січня, непомітно від охоронців, Гірник піднявся на Чернечу гору, обійшов кілька разів постамент Шевченка, розкидав листівки, підпалив себе і, зробивши ще кілька кроків у бік Дніпра, вдарив ножем собі у груди.
Обвуглене тіло знайшли вранці.
Ранок 22 січня 1978 року
Ранок 22 січня 1978 був сонячним і тихим. За ніч місто злегка притрусило снігом. Так про той день згадує Олександр Гнучий – міліціонер, який одним із перших опинився на місці події.
Це була субота, і Олександр разом із дружиною вирішили провести вихідний на Чернечій горі.
Раптом подзвонив черговий працівник міліції з музею і повідомив про надзвичайну ситуацію: на горі спалився чоловік.
“Коли через 20 хвилин я був на місці, то побачив, що вся гора всіяна листівками. Вони просвічувалися через тонкий шар снігу. Косогір видового майданчика весь фіолетовий – листівки були написані під копірку”, – розповідав Гнучий.
Недалеко від обвугленого тіла стояла дерматинова сумка з яблуком та квитком у Києво-Печерську лавру, дві півторалітрові пляшки і зелена запальничка.
Через дві години приїхали кілька десятків чоловіків із Комітету державної безпеки (КДБ). Тіло Гірника перенесли на кілька метрів від стежки і закрили щитами – від очей туристів.
Кадебісти збирали листівки по всьому схилу: дві людини тримали третю на мотузці, аби можна було спуститися по крутих схилах. Зібрали 987 листівок.
Коли тіло перенесли до лікарні, її охороняли вдень і вночі, поки не приїхала дружина Олекси Гірника Кароліна. Вона привезла із собою труну, щоб забрати чоловіка, але кадебісти суворо наказали вдома труну не відкривати.
Про те, що сталося, їй розповіли не одразу. Співробітники КДБ приїхали до помешкання Гірників у Калуші і одразу почали проводити обшуки і допити: з ким Олекса спілкувався, чи мав родичів у Києві чи Каневі. Потім рідним повідомили, що Гірник згорів в автомобільній катастрофі за нез’ясованих обставин.
Для жителів Канева існувала й інша версія. Мовляв, поруч із Шевченком розклав вогнище безхатько і біля нього сам згорів.
Але працівники музею Шевченка знали, що сталося насправді. Інформація про самоспаленого націоналіста та його листівки швидко поширилася невеликим Каневом.
Згодом, провівши слідство, КДБ зобов’язало рідних Олекси Гірника не розголошувати деталі його загибелі.
Шість збережених листівок
Міліціонерові Олександру Гнучому вдалося приховати шість листівок у нагрудній кишені кітеля. Ввечері, вже вдома, він прочитав ті написи і зрозумів, що спалений чоловік не був безхатьком чи п’яницею, а пішов на цей вчинок через спротив.
Зворот листівки, яку Олекса Гірник у великій кількості розкидав на Чернечій горі у Каневі перед самоспаленням у ніч на 22 січня 1978 року
“Я злякався, коли в той день викликали всіх працівників, які збирали листівки, і почали обшукували. Запропонували роздягнутися, роззутися, а я стояв поруч. Але мене не обшукали”, – розповідав Гнучий.
Олександр Гнучий опинився в правоохоронних органах, отримавши філологічну освіту у Львівському університеті й пропрацювавши кілька років у школі на Донбасі. У травні 1969 року він отримав посаду заступника начальника з політико-просвітницької та виховної роботи в міліції Канева.
Гунчий признається, що ні він, ні його дружина не були в захваті від нової посади, та й покидати педагогічну діяльність не хотілося. Однак чоловік таки залишився працювати в органах, а дружина, Віра Степанівна, влаштувалася на роботу в музей Тараса Шевченка.
Спочатку Гнучий зберігав листівки вдома, але потім, побоюючись обшуків, дружина Віра Степанівна відвезла їх до Львова, звідки була родом.
У 1991 році вони знову повернулися до канівського помешкання Гнучих.
Одну з листівок Гнучий передав у музей Шевченка, ще одну віддав у донецький музей «Смолоскип», присвячений Гірникові та ще одному самоспаленому учасникові руху опору Василеві Макуху. Решту листівок Олександр Гнучий у 2010-му передав синові Гірника Євгенові.
Книга про Гірника, яку написав лікар
Вчинок Олекси Гірника на Каневі змінив життя не тільки міліціонера Гнучого, а й лікаря Михайла Іщенка, який оглядав тіло після інциденту.
Він витратив 20 років свого життя для написання книжки про самоспаленого. Чоловік довгий час зберігав запальничку, якою Гірник скористався у той день. Книжка вийшла у 1992 році і стала найдетальнішим описом того, що сталося 21 січня 1978 року в Каневі.
Михайло Іщенко писав, що в ті часи за Чернечою горою постійно наглядали: фіксували, хто і коли приходить до Шевченка.
Іщенко їздив до Калуша, спілкувався з тими, хто особисто знав Гірника: друзями та рідними. Зібрав спогади й детально відтворив у своїй книжці “Спалився за Україну” всі обставини інциденту та його розслідування.
Нині на місці спалення Олекси Гірника стоїть пам’ятний знак. Він розташований біля однієї зі стежок, зліва від постаменту пам’ятника Тарасові Шевченку. На ньому постійно лежать свіжі квіти, а в річницю самоспалення люди сюди приносять гілки калини.
За матеріалами “Радіо Свобода” та відкритими джерелами
КОМЕНТАРІ