Що було тут до пам’ятної старожилам “Пельменної”, а тим більше – до кафе “Ярославна”, відкритому на першому поверсі житлового новобуду в горбачовські перебудовчі? За Василем Страшевичем, організатором спорудження приміщення Вищого жіночого училища для міщанок стала його директорка Віра Хропаль. Вона закінчила Смольний інститут у Петербурзі, деякий час вчителювала за кордоном. Як згадував краєзнавець Степан Нехорошев, Віра В’ячеславіна уособлювала зразковий тип класної дами останньої чверті ХІХ століття: була статна, вимоглива та одержима педагогічною роботою. Вона першою в Черкасах запровадила для вихованок уроки домоводства, заохочувала дівчат до рукоділля, в’язання і навіть малювання. Розповідає чергову історію краєзнавець Борис Юхно.

“Приміщення Вищого жіночого училища було справжнім витвором архітектурного мистецтва. З першого поверху на другий вели широкі сходи з чудовими візерунчастими перилами, відлитими на місцевому чавуноливарному заводі спадкоємців В.П. Каурова. У класних кімнатах і коридорах були настінні ліплення та інші декоративні елементи. Приміщення Вищого жіночого училища для міщанок орендувалося й іншими навчальними закладами, зокрема приватною гімназією Самойловської. Понад 150 дівчат щороку заповнювали класи. Учениці мали всою уніформу, випускниці мали змогу з певними пільгами вступати на старші курси гімназії”.

У перші роки нової влади в колишнє училище вселилися земельне управління та ще кілька більшовицьких установ і організацій зразка 1920 – 1930-х років. Потім, вже по війні, тут базувалося міське управління освіти, ще пізніше – загальнотехнічний факультет Київського інженерно-будівельного інституту.

blank

Історія старого будинку скінчилася 1979 чи 1980-го. Просто знесли задля “коробки”.

Невдовзі на відтині вулиці Свердлова між Будинком художника і магазином “Юний технік” з’явився довгий зелений паркан з навісом. За ним розпочалося будівництво нового будинку, оригінального хіба тим, що згодом “пентхауси” митці переобладнали під майстерні.
Паркан я пам’ятаю, бо хоч в “ЮТ”, хоч в “Україну” на кіно чи далі в “Природу” по рибок – все по тих дошках під козирком.

Ще пізніше в якості головної принади новобуду окреслилося кафе “Ярославль”, назване на честь міста-побратима і столиці області, з якою наша соціалістично змагалася. Арочний інтер’єр вирішили “в традиціях древньоруського зодчества”, відповідно декорували. У підсумку вдалася така собі трапезна в дусі тієї, де захмілілий Іван Васільєвіч, який саме міняв професію, частував Марфушу. “Древньоруські” колони прикрасили й площадку кафе.

blank

Але як на мене, найцікавіша метаморфоза трапилася із закладом з початком розквіту кооперативів, не кажучи вже про 1990-ті. Бо початково “Ярославль” бачився зодчим як місце зустрічей творчої інтелігенції. Мовляв – тут і художній салон, і творчі майстерні, і літератори недалеко. Творчі звіти, міні-виставки, інтелектуальні диспути, “абзаци на пробу” та самовари на веранді – щось таке. І підтвердженням тому є замітка у номері “Черкаської правди” від 25 вересня 1987 року.

“У Черкасах є вулиця Ярославська, названа на честь славного міста – побратима. Кілька років тому черкащанок порадувало відкриття ательє мод “Ярославна”. І ось тепер таку ж назву дістало кафе, яке почало діяти на вулиці Свердлова. Воно розмістилося у новому будинку, оригінальному за своїми архітектурними формами і оздобленням.

blank

Кафе тут з самого початку було в проекті. Отже, для нього заздалегідь передбачено все необхідне. Давньоруський стиль витримано в оформленні інтер’єру. Стіни викладені каменем-вапняком, по якому вирізьблено ілюстрації на теми “Слова о полку Ігоревім”. За ескізами архітектора Івана Помазана – він, до речі, автор проекту всього будинку – спеціально виготовляються меблі і світильники.

У меню переважатимуть страви російської кухні. Мабуть, тільки тут можна скуштувати збитень за давніми рецептами. Широко представлені молочні страви. У новому кафе 50 місць, ще 35 на літній веранді, де на гостей чекають морозиво, соки. Їм сподобалось, що кафе працює до пізнього вечора”.

Художники сюди й справді навідувалися, бо близенько, але касу робили зовсім не вони…