Сьогодні особливо важко нашим оборонцям на Бахмутському напрямку, де ворог атакує великими силами. Це й підрозділи «вагнерівців», і найсильніші підрозділи штатних російських військ. Але їх атаки постійно захлинаються, зустрівшись з небаченою стійкістю і волею до перемоги таких воїнів як лисянин з позивним «Мирон» – головний сержант взводу 2 окремої штурмової бригади ССО (на знімку). Він перебуває на постійному зв’язку із своєю сестрою Людмилою, яка люб’язно погодилася поділитися звістками від брата, розповідає видання “Вісті Черкащини“.

blank

«Сергій мало розповідає про своє життя на «нулі». Як завжди, «все добре, не хвилюйтеся». Щоб не хвилювати рідних, він і воювати пішов тихо, сказавши нам, що працює в Києві. Але все ж зізнається, що ситуація важка – ворог регулярно штурмує наші позиції невеликими групами по 20-30 людей. Намагаються прорвати нашу оборону. Буває, що бій іде 12 годин поспіль. Москалів там, каже, дуже багато, воюють невміло. Інколи складається враження, що у них людські ресурси невичерпні. Бо втрати, які вони несуть на тому напрямку, просто колосальні. Беруть кількістю 24 на 7, йдуть і йдуть в повний зріст, не ховаючись, здається, що вони чимось наколоті чи обкурені. Якщо прориваюся до наших позицій, не знищені нашою артилерією, вступають у ближній бій з нашими хлопцями. Але там вони просто гинуть, не досягши ніяких результатів. Переважно це «вагнерівці», мобілізовані із зон, просто «мобіки з росії», – розповіла Людмила.

Про один з таких «ближніх боїв» з участю «Мирона» розповів в одному із своїх інтерв’ю його командир з позивним «Дацик»: «Ми зараз нерідко зустрічаємося з ворогом віч-на-віч, і успіх бою тут залежить від того у кого міцніші нерви і хто більший відчайдух. «Мирону» тут немає рівних. В одному з боїв він підпускав ворогів на 15-20 метрів і закидав їх ручними гранатами. Спорожнивши два ящики боєприпасів, він довів ворогів до сказу – вони почали просити «хоч п’ять хвилин перекуру», на що «Мирон» зневажливо відрізав: «не курю», і знову попросив прислати йому ще кілька ящиків гранат. В іншому бою він проявив військову ініціативу – запропонував захопити зненацька окопи росіян, щоб не витрачати сили і час на риття власних, і ми отримали вигідну позицію».

Слід сказати, що «Мирона» знали в Лисянці ще задовго до того, як це стало військовим прізвиськом нашого героїчного земляка. Як згадує тренер Лисянської ДЮСШ Олександр Голубчик, «Мирон», як називали ще з шкільних років цього цілеспрямованого і спортивного хлопця, запам’ятався мені як талановитий футболіст і волейболіст. Недарма ж потім він поступив до Національного університету фізкультури і спорту. Саме такі, сильні тілом і духом, чоловіки здатні перемогти будь-якого ворога. Нам є ким пишатися».