Візитівка Золотоноші: історія будинку колишнього земства

Гості і туристи Золотоноші, яким доводиться бувати в центрі міста, неодмінно звертають увагу на красиву і оригінальну будівлю, що знаходиться за адресою Садовий проїзд, 5. Наразі тут знаходиться Золотоніська районна рада та районна державна адміністрація, а загалом ця будівля більше відома як «будинок земства» і вона є своєрідною архітектурною візитівкою Золотоноші. Це одна з перших двоповерхових будівель, збудованих на території міста, яка наразі має статус пам’ятки архітектури місцевого значення. Але про історію цієї пам’ятки місцеве населення знає дуже мало. До того ж навіть в офіційних документах невірно зазначено рік її появи: в одних джерелах називають 1902-й, в інших – 1909-1910 рр. і т.п. Історичну довідку розповів краєзнавець Віктор Козоріз у соцмережі.

У зв’язку з цим вважаємо за необхідне уточнити дані про будинок Золотоніського повітового земства та про тих, хто був причетний до його проектування і будівництва, бо тут також можна зустріти чимало неточностей. Приміром, у багатьох джерелах зазначається, що будинок Золотоніського земства був зведений за проєктом земського техніка Африкана Петровича Балавенського, хоча ця інформація документально не підтверджена. Та й самого проєкту будівлі, на жаль, немає. Натомість збереглися звіти Золотоніського земського зібрання і земської управи, які дозволяють з документальною точністю з’ясувати історію питання, пов’язаного з будівництвом земського будинку.

Вперше це питання постало ще в 1872 році, коли виникла потреба придбати для земства ділянку садибної землі з будівлями для з’їзду мирових суддів. Уподобана ділянка, розміром 1 десятина 820 квадратних сажнів, належала родині золотоніських дворян Володимиру й Леоніду Гольштейнам і знаходилась в центрі Золотоноші біля Новобазарної площі. У 1873 році Золотоніське земство викупило цю ділянку в свою власність за 4000 карбованців. А 16 вересня 1874 року було ухвалене рішення щоб збудувати на цьому місці двоповерховий кам’яний дім для розміщення в ньому з’їзду мирових суддів, земської управи і присутствія з військової повинності.

Таке будівництво вимагало значних коштів, яких повітове земство не мало. Тому через своїх гласних воно звернулося до губернського земства і витребувало в нього із страхового капіталу позичку в сумі 23 249 крб., яку мало виплачувати з відсотками впродовж 8 років. До цієї суми земство асигнувало ще 1657 крб. 50 коп. із власних коштів, а для погашення губернської позики запровадило додаткову розкладку земського збору з фабричних, заводських і промислових підприємств. Але коли справа дійшла до практичного вирішення, земство не змогло знайти підрядника, який би взялися за цей будівельний проєкт. У зв’язку з цим 17 жовтня 1875 року надзвичайні збори повітового земського зібрання ухвалили рішення про відміну будівництва земського будинку. Тоді ж було ухвалено рішення про продаж на публічних торгах старого будинку, який знаходився на садибі земства. Втім, при оціночній вартості у 1900 крб. за нього запропонували лише 239 крб. і торги довелося відмінити.

На деякий час питання про будівництво земського будинку відійшло на другий план. Натомість у 1878 році господарським способом у Золотоноші збудували нове приміщення для з’їзду мирових суддів. Це був дерев’яний будинок, покритий залізною бляхою, в якому проходили і засідання повітового земського зібрання. Знаходився він в історичній частині міста, на березі річки Золотоношки. А для земської управи як і раніше доводилося наймати окремий будинок у доньок колезького асесора Наталії та Тетяни Бабицьких. Вартість найму на рік складала 180 карбованців сріблом.

У 1883 році все нерухоме майно повітового земства в місті Золотоноша складалося лише з двох садиб та кількох будинків з господарськими спорудами. В одному з цих будинків розташовувався з’їзд мирових суддів, а в іншому – (дерев’яному з двома флігелями і бараками) – земська лікарня на 27 ліжок. Для деяких специфічних потреб, наприклад, для утримання арештантів та розташування присутствія з військової повинності, земство орендувало будинки у приватних осіб.

Як бачимо з матеріалів земства, протягом наступного десятиліття великого будівництва воно не проводило. Лише в 1893 році на дворі з’їду мирових суддів збудували невелику кам’яну будівлю під залізним дахом для архіву і там же був влаштований сарай для зберігання дров. На це будівництво та придбання полиць і меблів для архіву земство витратило 1553 крб.62 коп. Ще 699 крб. 60 коп. було потрачено на ремонт земських приміщень і 200 крб.48 коп. на їх страхування.

В черговий раз питання про будівництво земського будинку постало на початку ХХ століття, коли змінився склад земського зібрання і керівництво земської управи. 16 квітня 1899 році головою управи було обрано Степана Лукашевича, а членами управи – Якова Кривошею, Дмитра Демченка, Федора Василенка і Петра Кулічевського. Названі особи з новою енергією взялися за вирішення земських справ, серед яких не останнє місце відводилось реалізації будівельних проєктів. Вже тоді земство запланувало збудувати приміщення для жіночої гімназії, але спочатку взялося за будівництво адміністративної будівлі. З цією метою воно знову звернулось за допомогою до Полтавського губернського земства і отримало від нього позику із страхового капіталу в сумі 38 000 крб. Місце для новобудови вибрали там, де планували раніше, тобто, у кварталі, обмеженому з одного боку Новобазарною площею, а з іншого – вулицею Черкаською і провулком, що їх з’єднував. Для вибору підрядника земська управа провела публічні торги, які виграв купець Ш.Є. Дунаєвський, що спеціалізувався на будівництві. Він запропонував найкращі умови і найменшу суму, що склала 32 300 крб., тобто на 14 відсотків меншу від кошторисної вартості будівництва.

Ще одним підрядником став харківський інженер В.Є. Мороховець, який мав влаштувати в земському будинку центрально-пневматичну систему опалення. У матеріалах земства його називають винахідником цієї системи. З ним земство уклало контракт на суму 1892 крб.92 коп., але з умовою, що остаточний розрахунок буде проведено після випробування системи опалення.

Восени 1901 року відбулося закладення фундаменту під майбутню будівлю і проведено заготівлю будівельних матеріалів. А вже весною наступного року будівельники почали класти стіни та виконувати інші роботи. Нагляд за правильним веденням цих робіт здійснював технік Золотоніського земства А.П. Балавенський та ревізійна комісія у складі гласних земства М.А. Канієвського, Вс. Ващенка-Захарченка, П. Й. Терещенка і В. Г. Скиби.

За контрактом підрядник мав закінчити будівництво земського будинку до 1 серпня 1902 року, але через несприятливу дощову погоду воно затягнулося майже на рік. До того ж, ревізійна комісія забракувала частину цегли, яка була неналежної якості й підряднику довелося завозити нову. Напевне, на цьому ґрунті між замовником будівництва і підрядником виникли якісь непорозуміння, бо пізніше останній пред’явив земству фінансові претензії. Вони були відхилені. Знайти додаткову інформацію про підрядника цього будівництва – Ш.Е. Дунаевського не вдалося, окрім того, що пізніше був підрядником з будівництва приміщення золотоніської жіночої гімназії.

Як би там не було, а восени 1903 року будинок повітового земства був прийнятий в експлуатацію і після освячення відчинив свої двері для відвідувачів. Його розміри складали 60 аршин у довжину і 24 – в ширину та 15 у висоту (1 аршин = 0,71 м). Для облаштування будинку Золотоніське земство асигнувало 2500 крб. За ці кошти були придбані меблі для зали, де проходили земські зібрання, для канцелярії та інших службових приміщень і служб. Земська управа знаходилась на другому поверсі, тут же була службова квартира голови управи. На нижньому поверсі відвели приміщення для військового присутствія та земського складу-магазину, який торгував книгами, навчальними посібниками, письмовим приладдям та іншими речами. Він мав окремий вхід із фронтального боку. Будинок земства опалювався дровами і вугіллям.

Як свідчать, звітні матеріали, загальна вартість будівництва земського будинку обійшлася у 48 135 крб., що складало доволі значну суму. І, схоже, це не всім подобалося, бо невдовзі в одному з номерів впливової на той час газети «Киевлянин» з’явилась кореспонденція, в якій анонімні автори (скоріше за все, це були гласні Золотоніського земства) критикували будівельну активність земської управи, що супроводжувалась перевитратою коштів та накопиченням боргів. За їхніми даними, лише на будівництво земського будинку управа перевитратила 10 000 крб., що складало майже третину від початкового кошторису. «На что понадобилось строить такой большой дом – никому неизвестно, разве только для украшения города. Золотоношская земская управа занимает только верхний этаж, а нижний совершенно лишний», – наголошували автори кореспонденції. Пригадали вони і 7500 карбованців, які були витрачені земством на придбання книг для публічної земської бібліотеки… (Киевлянин. 1903. 11 жовтня).

Земський будинок справді став окрасою Золотоноші, хоча ним могли пишатися жителі всього повіту і навіть губернії. Двоповерхова будівля була витримана у строгому урочистому стилі з використанням елементів класицизму. Особливо виділялась центральна (вхідна) частина фасаду, яка була висунута дещо вперед і зверху була прикрашена орнаментованим картушем з історичним гербом Золотоноші…

Чи міг спроектувати таку будівлю Африкан Балавенський, який обіймав посаду земського техніка? Напевне міг, оскільки свого часу він закінчив Харківське реальне училище, де крім інших предметів учням викладали креслення і малювання. Безперечно, Африкан Петрович був здібним і талановитим учнем, як і його старший брат Федір, котрий став відомим скульптором. Пізніше, працюючи в Золотоніському земстві, А. П. Балавенський ще більше розвинув свої професійні і творчі навички. Але для того щоб спроектувати будівлю земства треба було володіти ширшими інженерними знаннями і мати спеціальний дозвіл на проведення таких робіт. А. Балавенський не мав інженерної освіти і, напевне, не мав дозволу на виконання проектувальних робіт. Зате такий дозвіл мав уже згадуваний нами харківський інженер Володимир Євгенович Мороховець, який облаштував у будівлі земства центрально-пневматичну систему опалення власної конструкції. Це дозволяє зробити припущення, що В.Є. Мороховець був якщо не автором, то співавтором проєкту будинку Золотоніського земства, оскільки винайдена ним система опалення була невід’ємною частиною цього проєкту. До того ж він мав досвід проєктувальних робіт, оскільки володів у Харкові будівельною конторою.

До речі, свого часу В.Є. Мороховець також закінчив Харківське реальне училище, де здобув середню освіту. Тож можна припустити і те, що він був знайомий з А.П. Балавенським ще з юнацьких років. Але на відміну від останнього В. Мороховець закінчив ще й Харківський технологічний інститут, потім навчався у Франції і кілька років подорожував містами Європи та Малої Азії, де вивчав архітектурні особливості міської забудови у зв’язку з її санітарним та гігієнічним облаштуванням. Здобувши необхідні знання, заснував у Харкові будівельну контору «Мороховець і Ко», проявивши себе талановитим архітектором, господарником і організатором. У 1912 році В.Є. Мороховець очолив інженерний відділ Харківської міської управи, а в 1914 році був вибраний гласним міської думи і членом управи. Ну, і крім усього іншого він захоплювався авіацією, оскільки на початку ХХ сторіччя був одним з найактивніших членів повітроплавального відділу Харківського відділення Технічного товариства, сприяв відкриттю у місті школи авіаторів, організовував у Харкові першу авіаційну виставку і редагував журнал «Тяжелее воздуха» (1911–1913).

Ось така непересічна особистість брала участь в будівництві будинку Золотоніського земства. А можливо, не лише його. Бо в Золотоноші є ще кілька архітектурних пам’яток, авторство яких приписують А.П. Балавенському. З поміж них будинок земства є найкращим.

До цього варто додати, що у 1905 році за постановою земського зібрання за труди з будівництва земського будинку технік земства (А.П. Балавенський) отримав винагороду (премію) в розмірі 330 карбованців. За що саме – невідомо, можливо, просто за сумлінне виконання своїх обов’язків. Ці обов’язки Африкан Петрович виконував і пізніше, коли земство взялося за будівництво приміщень для жіночої та чоловічої гімназій. У 1910 році в Золотоноші також був збудований приватний театр В. Яковенка-Маринича, нібито за проєктом А.П. Балавенського. Дійсно, якщо порівняти будинок земства і театр, то в їхньому архітектурному стилі можна помітити багато спільних елементів. Але прямих, тобто документальних, доказів того, що обидві будівлі проєктував саме Балавенський наразі немає. Це питання потребує додаткового дослідження. Наразі маємо лише кілька опосередкованих фактів, які свідчать про те, що Африкан Петрович мав певне відношення до проєктувальних робіт. Так, у 1910 році на садибі земства планували збудувати приміщення для просвітницьких установ (щось на зразок будинку культури). На той час земство не мало свого архітектора, тому виготовлення проєкту і кошторису цієї будівлі доручило техніку А.П. Балавенському. У звітах земства він також згадується як автор проєкту пам’ятника К.І. Дробницькому, зведеного на його могилі в 1913 році.

Напевне, А.П. Балавенський опікувався й іншими будівельними проєктами, які ініціювало повітове земство. Зокрема, воно проводило облаштування двору земської управи, який обнесли цегляною огорожею. Після цього замість старих будівель тут збудували сарай для складу землеробних знарядь, приміщення для електричної станції з нафтовим двигуном, водяну свердловину та водонапірну вежу. З придбанням у 1913 році земського автомобіля для нього збудували гараж, який знаходився під одним дахом з електростанцією. До речі, електричне освітлення в будинку земської управи з’явилося 20 лютого 1913 року. Того ж року в Золотоноші запрацював магістральний водопровід, до якого було під’єднано земську лікарню, жіночу гімназію та низку інших об’єктів. У цьому відношенні 1913-й рік можна вважати переломний і для Золотоніського повіту, і для міста Золотоноша.

Варто зазначити, що в багатьох питаннях, які стосувалися будівництва та реалізації інфраструктурних проєктів Золотоніське земство виявляло набагато більшу активність і компетентність, ніж Золотоніська міська дума та міська управа. Про це свідчить хоча б той факт, що в 1912 році золотоніська міська управа віддала повітовому земству концесію на влаштування і експлуатацію в місті водопроводу та електричного освітлення. З квітня 1912 року в місті також запрацювала телефонна станція на 200 номерів, яка була відкрита за ініціативою повітового земства. Ще раніше за його ініціативою в Золотоноші була відкрита публічна бібліотека, яка знаходилась в приміщенні земської управи і була доступна для жителів міста.

Таким чином, Золотоніське земство зробило вагомий внесок у розбудову та розвиток міста Золотоноша, хоча не всі проєкти вдалося реалізувати. Приміром, у 1913 році Золотоніське земство задумало облаштувати сквер перед будівлею управи і встановити в ньому пам’ятник «царю-реформатору» Олександру II. Була навіть оголошена підписка для збору серед народу коштів на майбутній пам’ятник. Проте міська Дума не змогла відвести земельну ділянку під цей проєкт, мотивуючи це тим, що на цьому місті заплановане будівництво великого будинку для міської управи у формі еліпса.

Невдовзі розпочалася Перша світова війна, яка кардинально змінила плани і пріоритети повітової та міської влади. Їм довелося проводити мобілізаційні заходи, приймати і розміщувати численних біженців і поранених, дбати про родини тих воїнів, які загинули на війні, були поранені або контужені. Закономірно, що в цей час будівельна активність Золотоніського повітового земства (та і всіх інших) помітно знизилася, насамперед, через брак вільних коштів та фахівців, багато з яких були призвані на війну. Проте навіть за таких складних умов земство продовжувало свою активну діяльність і дбало про соціально-економічний розвиток Золотоніщини.