Друга кладовищенська, Третя кладовищенська — це старі назви вулиць у Черкасах. Чому вони мали такі назви, де вони розташовані та як іменуються нині, розповів Суспільному історик, краєзнавець Борис Юхно.
Станом на 2023 рік у Черкасах зі старих кладовищ лишилося небагато. Серед них “пушкінське” та єврейське. Там ще можна знайти могили датовані ХІХ століттям. Утім, зауважив історик, з огляду на те, що обласному центру налічують понад 700 років, то на території міста були, навіть можна сказати є, старіші поховання.
“Старожили ще пригадають кладовища на місці колишнього Першотравневого парку (нині Соборний — ред.), в районі вулиць Паризької Комуни (нині Кривалівська — ред.) і Енгельса (нині В’ячеслава Чорновола — ред.), поховання радянських солдатів у сквері поруч із Палацом піонерів (нині Центр дитячої та юнацької творчості — ред.) та німецьких у Комсомольському парку (нині сквер імені Богдана Хмельницького — ред.), братську могилу червоноармійців у сквері на розі Надпільної та Небесної Сотні — то повоєнні 1940-і, потім ту могилу перенесли на так зване “ватутінське” кладовище.
Утім, всі ці некрополі датовані ХІХ-XX століттями. А ще ж і до цього жили люди та вмирали.. Виходить, що в територіальних межах Черкас до півмільйона померлих, тобто скелетів чи їхніх фрагментів. Тож і тут, як будь-де на давно заселених територіях, місто мертвих значно чисельніше міста живих. Просто поверхи першого йдуть у глибину землі і віків…”, – розповів Борис Юхно.
За його словами, у дореволюційні часи у 40-тисячних Черкасах налічувалося шість кладовищ.
“Тоді в місті кожен куток мав своє. Відповідно й вулиці називалися: Пастерівська – Друга кладовищенська, Самійла Кішки (колишня Рози Люксембург) – Третя кладовищенська, цвинтар на території Соборного парку в народі називався Соборним або Успенським, той, квартал якого нині мало не у середмісті і звично називається «пушкінським», мав назву Пречистенського. Окрім них, своє кладовище мала єврейська громада: воно знаходилося, – та й зараз доживає віку вже у жахливому стані, – перед парком Сосновий Бір, донедавна Ювілейним”, – розповів Борис Юхно.
Останки вивозили вантажівками
За словами Бориса Юхна, наявність неподалік одна від іншої двох Кладовищенських вулиць свідчить про певну специфіку району. Саме з нього наприкінці 1950-х розпочалося будівництво “нових Черкас”.
“Тоді знадобилося швидко зв’язати житлову частину міста з новобудовами «великої хімії» і робітничим «посьолком». Влада дійшла висновку, що могильний кордон тут вкрай недоречний – сум навіває, а може й ударні показники псує. Тому на його місці вирішили звести житловий район: з кінотеатром, магазинами, будинками. Все як годиться. У різні часи мені довелося чути жахливі оповідки містян відповідного віку про дні і місяці того «великого переселення» останків сотень земляків, похованих у кварталах, де давно ринок (Кривалівка – ред.), колишній кінотеатр «Мир», сектор житлової забудови”.
На перепоховання влада відвела теплих пів року 1958-го.
“А потім пішли бульдозери, слідом – артілі гробокопателів. Кузови вантажівок наповнювалися усім підряд, тотально. Трухляві дошки домовин і кістки на машинах мали такий самий буденний вигляд, як і будівельне сміття. А у неробочий час в траншеях промишляли мародери. Золоті коронки, нагороди, зрідка годинники у срібних корпусах – добро знаходилося”, – переповів краєзнавець.
Саме на тому кладовищі знайшли свій аж ніяк не вічний спокій й відомі у місті люди, розповів історик:
“Наприклад, 1935 року там поховали засновника Машбуду Івана Карловича Гроссе. Там же знаходилося й кілька могил заможників-грабарів, що починали як прості землекопи, але згодом на будівельних підрядах спромоглися заробити великі капітали. Таким вже тоді встановлювалися гранітні та мармурові пам’ятники, добре помітні в оточенні простих дерев’яних хрестів. Зрештою, фінал у надгробків видався однаковим…”
Цвинтар за “Бульварною”
“Можливо, саме так його називали у перші роки, ще на початку XX століття. Нині це згадане вже «пушкінське». Так сталося, що мені воно… знайоме змалечку. Саме тут ми, казбетські малолітні безбожники, не обтяжені пересторогами, влаштовували якісь квести та випробовували себе переходами по темному від кута до кута. Тут уперше зустріли дивакуватого дядечка. Спершу його побоювалися, а потім з’ясувалося, що він просто часто приходить до могили дружини, померлої молодою. Доглядає і за цією, і за ближніми, бо вже на початку 1980-х туди мало хто навідувався. Якось той дядечко провів нас усіма закапелками, показав де і хто похований та попросив по можливості не влаштовувати на кладовищі ігри. Чомусь запам’яталося. А якоїсь весни ми його вже не побачили, і на Паску по могилі дружини зрозуміли, що й не побачимо. Прибрали, як могли…”, – пригадав Борис Юхно.
Як розповів археолог Михайло Сиволап, цвинтарю півтора століття і там похованні відомі історичні постаті, будівничі міста, а також меценати.
За його словами, це кладовище одне із найстаріших у Черкасах, частина могил вже зникла:
“Тут лежить мій дід, якого поховали в 1928 році, коли ще тут церква стояла. Першого разу я на ньому побував ще малим, у 76-му році. Тоді на «гробки» було дуже багатолюдно, гарне, ошатне кладовище все у квітах”.
Тут все застигло ще в минулій епосі – фото на меморіалах, архітектура самих надгробків та імена людей, зауважив археолог. Серед могил – надгробок поховання купця Івана Ярового.
Саме завдяки покійному купцю нині функціонує дитячий парк в центрі міста, додав історик:
“У ті часи він був відомий як сад Любові Ярової. Саме завдяки купцеві, замість висоток в центрі кварталу ми маємо цей парк”, – розповів Сиволап.
Зараз кладовище закрите, людей не ховають на ньому 60 років. Додав: це останнє найдавніше кладовище, яке залишилося в місті.
КОМЕНТАРІ