З дня оголошення пандемії коронавірусу в Україні у Золотоноші створено 2 мобільні бригади медиків на базі КНП «Золотоніський міський центр медико-санітарної допомоги». До їх складу на добровільних засадах увійшло 5 осіб: 2 водії – Володимир Жила та Володимир Сіроштан і 3 медсестри – Раїса Головньова, Тетяна Захарченко і Неля Проценко.

Найчастіше до містян, котрі мали симптоми коронавірусної інфекції або контактували з хворими на СOVID-19, виїздили Раїса Головньова та Володимир Сіроштан. Протягом 2 місяців майже 70 разів вони відправлялися за вказаними адресами, щоби відібрати мазки з носа і гортані для проведення ПЛР-тестів у Черкаському лабораторному центрі.

Своїми думками і відчуттями під час таких поїздок із Золотоноша.City поділилася Раїса Головньова:

– Скільки було виїздів – уже й не пам’ятаю. Сказала старша медсестра амбулаторії: «Збирайтеся!», і ми готові. Довелося брати мазки з носа і горла для аналізів у близько 70 осіб. Траплялося, що виїздили до однієї людини з підозрою, інколи – до десяти і більше. Коли вперше це робили, був страх. Я боюся їх, а вони – мене. Не всі пускали до помешкання. Доводилося і у дворі в альтанці брати зразки матеріалу на дослідження. Бувало, що хвилин 5 умовляли. Чула й категоричні відмови. Але доводила, що цю процедуру здійсню за всяку ціну, навіть, якщо доведеться викликати поліціянтів. Є люди розуміючі, а є – грубіяни: «Забирайтеся звідси! Чого припхалися?». Фотографували нас телефонами… Пояснюю, що приїхала не за власним бажанням, а того вимагають службові обов’язки. Різні були ситуації, але негативних більше.

 Наразі, як стверджує Раїса Василівна, обстановка спокійніша. Того хвилювання і переживання, як у перші дні, вже немає. Але відчуття страху ще залишається. Проте, підписуючи у березні документ-згоду працювати у мобільній бригаді медиків, знала про усі ризики. Не підозрювала тільки про можливу неадекватну реакцію людей: «Але така у нас робота. Доводиться йти, як на війну. На війну на мирній території».

Перед кожним виїздом медсестру та водія споряджали колеги разом із старшою медсестрою міської амбулаторії №3 Людмилою Клименко. Допомагали поверх медичних халатів надіти одноразовий одяг, бахіли, маски, захисний щиток. Важко, незручно, душно у такому спорядженні. Після кожного контакту з пацієнтом – ймовірним носієм вірусу – заміна верхнього одноразового одягу. Використаний – у пакет, а новий допомагали натягувати одне одному по черзі. Коли поверталися в амбулаторію, знімали одноразове обмундирування на вулиці. Пакет з використаним одягом забирала санітарка. Вона ж обробляла автомобіль: дезінфікуючими засобами мила салон, протирала ручки дверей, кермо, багажник. Потім піднімалася у кабінет і обробляла сумку-холодильник, ємності тощо.


– Коли приходила додому, то відразу переодягалася і купалася – весь одяг прала, – розповідає медсестра. – На час карантину заборонила синові, невістці, онукам приходити до нас в гості. Спілкуємося через вайбер, хоч і живемо в одному місті. Такий же зв’язок підтримуємо і з другим сином, котрий мешкає у Києві. Він теж не приїздить.

За квітень Раїса Василівна отримала підвищену зарплату. Про це потурбувалася адміністрація міської первинки, використавши власні резерви. Нарахування йшло відповідно до відпрацьованих годин. Ніяких доплат від Національної служби здоров’я не надходило.

– Скільки протримається пандемія? Твердо переконана: усе залежить від людей. Мене дуже обурює те, що багато з них ігнорують запроваджені правила і не користуються масками в людних місцях, не дотримуються визначеної 1,5-метрової дистанції у чергах. Зроблю зауваження – ще й мене винною зроблять. Люди, ну ви хоч трішки включайте мізки, бережіть себе! Не загоньте самі себе у рамки. Ви ж не знаєте, де була і з ким контактувала навіть знайома для вас особа. А що вже говорити про незнайомих! Хто знає, який спосіб життя ведуть вони? Чи дотримуються елементарної гігієни…

Тож, дбайте про себе та своїх домашніх, щоб швидше закінчився карантин, і всі повернулися до звичного життя без обмежень.