Переселенка з Донеччини Олена Хомич понад 30 років вчила людей музиці. З початком війни виїхала з рідного міста Селидове і думала, що залишає позаду педагогіку. Проте віднайшла себе на Черкащині. Понад три роки навчає співу сільський ансамбль, розповіла Олена Хомич Суспільному.
З організатором ансамблю Катериною Тищенко переселенка Олена познайомилась, коли потрібно було зробити ремонт у домівці, в яку переїхала з чоловіком:
“Катерина Тищенко — майстер на всі руки, вона тут ремонти робить. Чоловік мій звернувся, каже: треба кухню хоча б зробити, аби елементарно їсти варити. І вона без питань, прийшла, і коли штукатурила, говорить: ой, я так люблю співати, а ти де працюєш? Відповіла, що працюю в музичній школі. А вона: йой, а згуртуймо ансамбль. Як я могла їй відмовити? Жінка стоїть, мені допомагає, а я оце ледача буду?”, — розповіла Олена Хомич.
Оселя, в якій виріс чоловік пані Олени, тепер стала і їхнім домом. Сюди їх привела війна: у 2022 році родина полишила Селидове на Донеччині. Біля нового будинку облаштували город:
“Пишаюся своїм городом. Ми вже зібрали повністю пшеничку, ну а на городі є все: помідори, морква, перець, капуста, кабачки, кавуни, дині, картопля, у нас дуже гарна кукурудза”.
Коли родина виїжджала, то забрала із собою також тварин:
“Ми коли їхали сюди, нас на заправці називали «бременськими музикантами», у нас їхала велика фура, ми забрали холодильник, бо літо, а так у нас були кури. Кіт був у валізі, ми собаку вивезли. Собака гавкала, півень кукурікав”.
Нині з кожним днем господарство дедалі більшає, а життя в селі стає звичним, розповіла переселенка. Однак те, що пані Олена скоріше людина сцени, аніж побуту — видає постава.
“Це роками отак-от виробилося, бо я завжди була на сцені, я ведучою була, співала. І коли камеру бачу, кожній же людині хочеться мати гарний вигляд. І я оце стою, як завжди стою на сцені”.
Олена Хомич працює у Нехайківському будинку культури, тут разом з іншими співають. Загалом учасників ансамблю — 12.
“Я прийшла, бабулічки стоять, мого віку стоять люди. Думаю, Боже, що мені робити? І вони ще мені такі: а де ми будемо тренуватися? Кажу: мені треба інструмент, а вони питають: а навіщо інструмент? Думаю: люди без музичної освіти не розуміють, що інструмент допомагає. Але тільки я їх почула, побула на першій репетиції, побачила їхні очі, і я подумала: Олена, це для тебе професія, ти подивись, що люди роблять: вони заглядають тобі в рота, хапають кожен звук, хапають кожне твоє слово. Ну, я відразу зрозуміла, раз у мене академічний вокал, значить буду я з них робити “хор Верьовки”.
Під час виступів за звуковим пультом — староста села Єгор Вигулярний. Разом з іншими він бере участь у репетиціях.
“Для мене це є важливий момент, що в нашому селі є колективи, є солісти, тобто в селі є люди, які мають бажання продовжувати культуру України”, — зазначив староста села.
Під час навчань вокальні терміни пані Олена пов’язує з побутовим гумором:
“Людям, які не володіють вокальними термінами, необхідно пояснювати через асоціації. Щоб вони це краще зрозуміли, асоціації пов’язані з гумором”.
І хоча, додала пані Олена, не все виходить з першого разу, але роблять вони це гуртом. Вона вчить їх співати з мікрофонами, а вони підтримують одне одного, коли перед виступом щось іде не за планом.
“Ми виступали в Драбові, і у нас так сталося, що учаснику ансамблю стало погано, ми викликали швидку допомогу, майже нам виходити на сцену, співає останній номер, а я стою на телефоні і ми викликаємо швидку. Ви б бачили ці очі, всі переживають, що з Любою, кажу: давайте налаштовуйтеся на сцену. А вони і мене підтримують, підказують”.
КОМЕНТАРІ