Їли бур’ян, збирали гнилу картоплю та боялися, щоб їх не з’їли — таким було дитинство жительки села Дубіївка Марії Чернички. Спогадами про нього до Дня пам’яті жертв Голодомору в Україні, який цьогоріч відзначають 27 листопада, жінка поділилася із Суспільним.

Марія Черничка народилася у 1932-му. З історій батька та матері чула, як виживали в ті роки та й сама вижили. Втім у 1947-му все повторилося. Пригадує, як складала крихту до крихти. Тремтіння перед хлібом ще й досі лишилося, розповіла Марія Йосипівна: “Хліб. Без нього я ніяк. Батько принесе, а я його цілую. Бо я знаю, як погано, коли хочеться їсти”.

Їй виповнився рік, був 1933-й, тоді й стало зрозуміло — щасливе дитинство скінчилося, розповіла жінка.

“Дуже важко, дуже важко виживали. Від голоду люди пухлі були. У 33-му хліб забирали. А мій дідусь узяв і закопав хліб, і тоді, як дуже важкий час був, то він відкопав і мамці дав хліба. Оце так 33-й рік вони вижили”.

Однак після одного випробування настало інше – війна, а потім знову голод, додала пані Марія.

“Батько був пухлий, сестрички пухлі були. Ми ходили й хліба просили. І де тільки ми не ходили… Було іде поїзд і возять ним глину білу. Тато такі тички повирубував нам, ми ідемо, наставимо над платформу. Поїзд іде, а глина падає. І то ми беремо ту глину і несемо на села продавати”, — пригадала пані Марія.

Продавали все, втім, найважче було бачити як рідні страждають.

“Пішли ми шукати їжу, картопля була мерзла на городі. І сестричка в мене була 45-го року малесенька – два рочки. Вона було найде картоплинку, бере ножика і ріже, на плиту ложе, спече і сидить їсть”.

Зараз у Марії Йосипівни п’ять онуків та сім правнуків. Їй пішов 90-ий. І нині вона не сама.

“Ой, тоді було дуже важко. Не так як зараз, коли мед є. Щоб оце лежав хліб, то я б його не тільки їла, я б і крихітки всі позбирала”, — розповіла пані Марія.

Досі жінка не може змиритися, коли викидають хліб: “Ним же живемо, як узяти його і викинуть на сміття? – я скільки раз лаялася, щоб не викидали”.

Точну кількість жертв, які постраждали внаслідок голодоморів в Україні, назвати складно. Дані тоді засекречувалися, розповіла завідувачка сектору новітньої історії Ірина Мірошник.

“Інформація про якісь випадки канібалізму, наприклад, була засекречена протягом радянського часу. Черкащина належить до найбільш постраждалих регіонів. Саме центральна Україна має найбільше втрат. Хоча це парадоксально, бо наша область має одні з найкращих чорноземів”, — зауважила науковиця.

Усі періоди голоду в Україні сталися не випадково. І вина тому не погана погода чи неврожай, зауважила фахівчиня: “І голодомор 21-го, і післявоєнний голодомор 47-го – це теж наслідок геноцидної політики радянської влади”.

Голодомор — наслідок боротьби українців за незалежність, яка триває і нині, додала Ірина Мірошник.