У неділю, 4 серпня, приблизно о 9:20,  на Смілянському шосе  у яму–вбивцю потрапив байк подружжя із Одещини. Внаслідок аварії 30-річний Олександр з Чорноморська помер не приходячи до тями, а його пасажирка з важкими травмами потрапила до лікарні.

Від відповідальності за бездіяльність, у наслідок якої загинув байкер, поспішно «відхрестилися» майже всі владні установи.

Але хтось-таки ж має відповідати за смерть людини, тож спробуємо розібратись детальніше.

Патрульні рапортують, що вони неодноразово звертали увагу владних структур на жахливе бездоріжжя за  дорожнім знаком «Черкаси» на трасі, що у напрямку Сміли.

І тут, як на мене, правоохоронці лукавять. По-перше,  наявні докази для мотивовних сумнівів щодо того, що знаки «про межу» міста Черкаси встановлені у законний спосіб.  Існують розбіжності навіть у неоновлених як слід документах щодо приналежності земель на «в’їзд та виїзд» Черкас.  По-друге, поліція повинна забезпечити безпеку дорожнього руху. Це аксіома. «Стукали, але вам не відкрили?». Це не зараховується. Працюйте на результат, і для цього є всі законні важелі, – на те поліція і є поліцією. Так що , маємо недбалість  №1.

Тепер про недбалість номер два.

Речник  Служби автомобільних доріг у Черкаській області повідомив, що  відрізок-вбивця автодороги не суміщається з дорогами державного значення та не перебуває на балансі САД.

«Дорога, яка перебуває на балансі САД, починається від КП. Той відрізок дороги ніколи не був у зоні відповідальності Служби. Ми не маємо права ремонтувати та виділяти кошти на дорогу, яка нам не належить. Раніше це було на балансі Черкаського комунгоспу, але з його ліквідацією, ніхто не взяв на баланс цю ділянку», – розповів речник САД в Черкаській області Юрій Дубрава.

Варіантів безпосередньо відповідальних за те, що «чималий шматок дороги» так і не взяв ніхто на баланс, два: село Руська Поляна (з річним бюджетом менше 20 млн. грн.) та місто Черкаси ( із річним бюджетом понад 2 млрд. грн.).

Голова Руськополянської ОТГ Олег Гриценко  відхрещувався від обов’язку ремонту вбивчої ділянки шляху:

«Питання пошуку господаря цієї дороги вирішується на різних рівнях вже понад 10 років. Досі жодного рішення цієї проблеми прийнято не було. Наша ОТГ із власних надходжень у розмірі близько 18 мільйонів гривень не в змозі повноцінно утримувати місцеві дороги. Що вже казати про взяття на баланс дороги, яка за 8 кілометрів від села, – повідомив Олег Григорович. – На мою думку, дорогу має взяти під свою опіку Служба автомобільних доріг. Оскільки цей відрізок межує одночасно із Черкасами та трасами «Н-16» і «Р-10».

Можливо, що це виглядало і логічно б. Та у мене виникає риторичне запитання: кому за оренду земель платять  заправка «WOG» та «Садовий центр», розташовані напроти ділянки вбивчого шляху? Я ще не отримав офіційних повідомлень, та «на телефон» представники вказаних суб’єктів господарювання повідомили, що розташовані за адресою «Смілянське шосе», та мають певні відносини не з містом, а з Руською Поляною.

Чи не є це підставою виникнення у  керівництва Руськополянського ОТГ не тільки права на адміністрування певних бізнесів на «Смілянському шляху», а і обов’язку щодо утримання ділянки дороги?

Залишимо питання відкритим.

Бо є, як на мене, ключова відповідальна особа у цій справі – Черкаська міська рада. І маємо недбалість №3.

Чому я маю підстави стверджувати, що наявна недбалість і Черкаської міської ради, і чому, як на мене, саме ця недбалість є ключовою.

По-перше: неспростовний юридичний факт – вбивча ділянка дороги з 1986 року перебувала на балансі Черкаського комунгоспу, який у свою чергу, належав Черкаській міській раді.

Згодом, комунгосп «ліквідували», але поставити на баланс чи міста, чи Руської Поляни саму дорогу – чомусь забули.

І тут є багато значимих дрібниць. Насамперед, як правило, майно, землі, будівлі комунальних підприємств, що створені Черкаською міською радою,  передаються самим підприємствам на правах господарського відання та оперативного управління. Тобто, при ліквідації таких підприємств майно (а у даному випадку – ділянка шляху) – автоматично переходить власнику (у даному випадку – Черкаській міській раді). Те, що його не поставили на баланс – і є бездіяльність.

Те ж, що Руська Поляна сумлінно стягувала кошти із автозаправок та підприємств, що знаходяться біля траси та, ймовірно, не на її землях, – це питання набуття доходів без належних правових підстав. І це може розглядатись як у кримінальному, так і господарському та адміністративному судочинстві.

І власник ділянки шляху має нести відповідальність за її утримання (та при оказії, отримувати доходи, що пов’язані із таким утриманням, але це вже інша історія).

Міськрада до цього у подібних ситуаціях займала страусину позицію: комунальні господарства були самостійними суб’єктами господарювання і мають самі нести відповідальність за свою діяльність.

Іноді така позиція і проходила у суді. Та, пам’ятаєте, я взимку повідомляв про справу «Двірник СУБ «Митниця» супроти Черкаської міської ради»? Тоді двірник СУБу, що ліквідовувався, таки виграв справу у  Черкаської міськради про те, що вона, саме як засновник, має нести субсидіарну відповідальність із підприємством, що було нею засновано та тепер ліквідується.

Наразі, справа має розвиток. І для відпрацювання єдиної судової практики у таких питаннях знаходиться на розгляді у Об’єднаної Палати Верховного Суду. Думаю, після «сезону відпусток» вона буде розглянута (і, чомусь відчуваю, прецедент буде вражаючим і на користь саме двірника!).

Маю зазначити, що практика Європейського Суду з прав людини також вказує як на користь двірника у його боротьбі із ЧМР, так і на користь того, що попри те, що комунгосп був ліквідований, відповідальність за його майно несе саме міська рада. Так,  у пункті 62 рішення у справі «Єршова проти Російської Федерації» ЄСПЛ висловив чітку позицію  щодо субсидіарної відповідальності муніципального органу (органу місцевого самоврядування) за зобов`язаннями муніципального підприємства.

А Рішення ЄСПЛ, як відомо, у нас є джерелом права.

І у даному випаду – відлік на сумлінність щодо забезпечення Державою прав громадян на «виживання на трасі смерті» – вже пішов.

Далі – слово за слідством та судом.

Валерій Макеєв, адвокат