– У службове відрядження до нашої столиці мої діти їхали із-за кордону іншою дорогою, але щоб мене провідати трохи змінили маршрут. Проїхавши Лисянку і село Смільчинці, в кінці ораного поля, вздовж лісового масиву побачили величезне, ну зовсім не стихійне звалище, – розповідає Степан Вівсяник, відомий на Звенигородщині природолюб. Пишуть “Вісті Черкащини”.

blank

Діти розповіли, що уздовж лісу, по ораному полю в’їжджена автомобілями дорога. Отже, сміттєві відходи вивозили не день і не два. Робили це не приїжджі з далеких сіл, чи із Лисянки, а свої, сільські, смільчинські.

Чоловік дуже пошкодував, що діти не сфотографували те неподобство. Тоді можна було б присоромити негідників. Але, несподівано, випала нагода знову побувати на Лисянщині.

– Наступного дня, почали з’їжджатися наші рідні, щоб зустрітися і разом провідати мене, патріарха родини, інваліда війни. Закордонному гостю, який приїхав з моїми рідними, зателефонували і повідомили, що він удостоєний високої нагороди за співпрацю з Україною. Столичний посадовець попросив приїхати у Лисянку для вручення нагороди, – продовжує Вівсяник. – Коли наш гість поїхав у Лисянку, я аж зрадів. Це ж він зміг-би сфотографувати оте стихійне сміттєзвалище. Дружина мого гостя тут же зателефонувала і попросила зробити фотознімки. Мені дуже хотілося розповісти як я борюся з цим лихом. А тут така нагода.

89-річний Степан Вівсяник поділився як боровся з тими, хто створює стихійні смітники:

– Оглядаючи через вікна прибудинкову територію (інакше не посильно), побачив як собаки розірвали мішок з домашніми відходами й розтягнули їх по вулиці. Побачене дуже обурило. Вгамувавши трохи тремор рук, зателефонував черговому поліції. Розповів усе, повідомив свою адресу і телефон. Через 5-6 хвилин прийшли два офіцери поліції і палицею почали розгрібати сміття. За якусь мить відшукали квитанцію на якій було прізвище і адреса власника мішка. А ще через 45 хвилин повернулися, щоб сказати, що

сусідка з провулка прийде перепрошувати та прибере своє сміття. Вона плакала: “Ви так багато, безкорисно мені допомагали, а я не задумуючись зробила таку пакость, що й у вічі вам соромно дивитися. Я як умів, заспокоїв і простив. Сусідка усе прибрала.

Вівсяник радить господарю, який тримає поле біля Смільчинець, самому відшукати винуватців методом звенигородських копів, або ж звернутися до відповідних органів.

– Запитав я свого гостя, чи повідомив він київського високопосадовця про побачене сміттєзвалище на ораному полі. На що той відповів: «Ми не можемо робити зауваження в інші країні, коли це не стосується честі і гідності нашої країни». «А як ти зробив би в такому випадку у своїй країні?», – цікавлюся. Мій гість розсміявся і каже, що у них такого неподобства просто не буває. А чому ж у нас, влада міняється, а ситуація з стихійними сміттєзвалищами лише погіршується? – запитує небайдужий природолюб Степан Вівсяник і сам собі дає відповідь. – Так буде поки кожен з нас не почне бережливо ставитися до природи.