У грудні Ірена Карпа дебютує як кіносценарист у романтичній комедії “Сусідка”. Чи вірить мисткиня в успіх фільму під час війни і чи цікавляться французи українським кіно, читай в інтерв’ю Ірени для Люкс ФМ.

Ірено, чесно кажучи, ми здивувалися, коли дізналися, що ви є автором сценарію “Сусідка”. Ви асоціюєтеся з серйознішими роботами. Чому саме ця історія “ожила на екрані”? Чим вона зацікавила вас?

– Я навпаки читала, що мій останній роман – це перша серйозна робота, а до того були “хіхоньки-хахоньки”. На мою думку, писати хорошу кіношну комедію, яка б змусила сміятися людей, була живою, а не пластмасовою, значно важче, ніж написати будь-який серйозний твір. У цей час узагалі не вистачає хорошого розважального контенту. А у “Сусідці” буде і довоєнний Київ, і вічна тема стосунків між людьми, і наші довоєнні проблеми, які тепер здаються такими далекими. Дуже важливо про все це згадувати, адже перемога обов’язково буде.

Це ваш перший досвід роботи над кіносценарієм?

– Так. До цього я вчилась у кіношколі в Парижі, писала сценарії й думала, що створю серйозний фільм, але в результаті в мене вийшла романтична комедія. У нас була хороша команда на чолі з продюсеркою Олесею Ногіною. Вона дуже мені допомагала. Олеся не тільки продюсерка, вона ще й повноцінна шоуранерка. Працювати з нею було одне задоволення. Насправді кожен жарт я перевіряла на Олесі й на її подрузі, коли писала сценарій у Каннах, коли стояла у чергах у кінозали. Занотовувала прямо у лептопі й кожен жарт відправляла у вайбері. Якщо не сміялися, переписувала жарти наново.

Ви брали участь у підборі акторів? Чи змогли вони передати характер героїв?

– Я не брала участі у фінальному підборі акторів, але мені сподобались Ксенія Мішина та Артемій Єгоров як головна пара. Особливо враховуючи, що він з Одеси, а вона з Криму, але грають людей з Чорткова. У них дуже добре все вийшло, була справжня хімія, тому дуже задоволена. Була одна акторка, яка дещо перегравала. На монтажі я попросила, щоб її мовну імпровізацію підрізали. Це все робочі процеси: щось смішно, а щось ні. Те, що не помітила режисерка, могла забанити продюсерка на майданчику. Задача – аби мова між героями була живою.

На який фітбек глядачів очікуєте? Чи маєте вже відповідь тим, хто буде писати, що такі фільми зараз не на часі?

– Я дуже сподіваюсь, що глядачі зможуть піти саме в кіно і подивитися “Сусідку”. Це така відчайдушна авантюра випускати його зараз. Але знаєте, завжди буде секта хейтерів, яка осуджуватиме все. Я вважаю, що хороша комедія та, яку люди будуть дивитися, коли їм важко. Коли сумно і втрачаємо настрій, шукаємо легкий фільм. Саме через це ми випускаємо його зараз. Романтична комедія – це те, що треба в новорічні свята. Є над чим посміятися і посумувати. І, звісно, подивитися на наш красивий Київ, на безтурботне життя, яке воно було до війни і яким буде після перемоги. Література й мистецтво повинні також і розважати. Зараз ніхто не буде дивитися фільми, які “грузять”. “Сусідка” – це національне виробницво за підтримки держкіно, українські актори, купа української музики. І хто б що не казав, упевнена: фільм на часі. Лише б світло було, щоб подивитися. Не знаю, який буде фідбек. Утім, якщо хоч одного глядача фільм змусить посміхнутися, значить, ми працювали недаремно.

Цікаво, а французи запитують у вас про українське кіно? Що ви їм радите подивитися?

– Французи останнім часом частіше запитують про політику. Я така рада, як слон, коли вдається хоча б про книжку поговорити, про мою книжку “Ода до України”, яка є українською у “Книголаві”, хоча оригінал французькою мовою. Але звичайно питають про українське. Нещодавно ми робили фестиваль, де розповідали про кіно. Французи люблять легкі комедії. Я їм раджу їхати в Україну, йти до кінотеатру й дивитися (сміється). Вони знають про українські фільми, останні кльові – “Памфір”, “Погані дороги”, “Мої думки тихі”. А мене особисто вразив серіал “Спіймати Кайдаша”. В Україні зараз не вистачає відвертої “ржаки”, аби люди могли відключатися від буденних проблем.

Чи плануєте написати книгу про війну? Про що саме хотіли б розповісти?

– Моя книга потроху пишеться. Я не знаю, скільки часу займе. Книга не так про війну, як про те, що відбувається з людськими стосунками через неї: про любов, зраду, дружбу. Я не на фронті, тому не маю права описувати якісь бойові дії. Я не з Маріуполя чи з Харкова, хоча скоро поїду до Харкова. Хочу подивитися і відчути атмосферу як митець. Багато разів була у воєнному Києві та Одесі. Під час написання буду використовувати спогади людей, які дійсно стали очевидцями. У своїй книзі я не вигадую історії.

Що вас як митця сьогодні надихає в Україні?

– Як митця мене надихає незламність, сміливість, веселий кураж, здатність створювати мемасіки, коли все навколо, здавалось би, катастрофічно погано. Є таке слово “резилієнс” – коли ти натискаєш, а воно пружинить замість того, щоб зламатися. Так ось ця неймовірна здатність є в українців: пружинити в той момент, коли нас намагаються зламати. Якась суперсила просто. Це допомагає фігачити далі й робити сценарії, книжки, курси, презентації, зустрічі, донатити на котиків і думати про наступні проєкти.