В четвертому класі нам видали перші підручники з історії. На обкладинці було написано, що то “Оповідання з історії СРСР”. Чесно написали, “оповідання”, треба було б і далі так. На картинці однієї з перших сторінок первісні мисливці забивали мамонта камінням. Шкода його було. В неділю тобі мульт по тєліку показують, в якому “Мамонтенок ищет маму”, а в понеділок ти бачиш, як гине його тато. Краєзнавець Борис Юхно пригадав дитинство.


Хоча… Ну не люди ж всіх мамонтів перебили, а завдяки їм ще й вижили. Ці, єдині, “гомо сапієнси”. Бо всього на Землі жило щось близько двадцяти видів людей, навіть було, що й одночасно із сапієнсами, а вижив тільки наш. А чому? Бо тільки сапієнси почали жерти м’ясо, а в тепліших краях до самої смерті ягідки збирали. Тепер ми такі останні…

Нагадаю, мамонти – то такі прадавні слони-брутали. Вони жили одночасно з первісною людиною десь отак 20 – 15 тисяч років тому, а на острові Врангеля пощезли зовсім недавно, якихось 5 тисяч років назад. Перших українських мамонтів відкопали ще на початку минулого століття біля прикарпатського Старуня.

Зате 1965 року у нас біля Межиріча на Канівщині виявили одне з найбільших поселень мисливців доби палеоліту. Для спорудження лише трьох жител знадобилися кістки кількох десятків тварин, так що важко уявити, скільки їх тут водилося.

Наша стоянка унікальна тим, що все ще досліджувана. Мезинська на Чернігівщині, в селі Добранічівка на Київщині законсервовані ще за радянських часів, а тут ще роботи й роботи. Тому в західних довідниках з археології ви обов’язково знайдете назву “Меzhirich”, і то все ще наш “бренд”. Щоправда, на Заході до нього цікавості більше. А на місці тільки й новин, що “руйнується”. У 2016 році посадовці Національного науково-природничого музею НАН України – установи, яка несе відповідальність за пам’ятку – заявили, що через брак коштів більше не перейматимуться археологічною спадщиною. Відтоді стоянку ще пару разів затопило…

blank
Фотофантазія Олександра Сердюка “А якби вони вижили?” Натрапив, та й згадав мамонтів…