blank

78-річний Михайло Коваль із села Великий Хутір на Черкащині відродив старосвітську бандуру. Понад шість десятиліть він виконує думи про долю України, родини та перемогу. Почув мелодію, застиг і не міг дихнути, так про знайомство з інструментом музикант розповів Суспільному.

У селі Великий Хутір бандурист Михайло Коваль живе на вулиці Кобзарській. За його словами, це символічно, адже у руках часто тримає старосвітську бандуру:

“Давній такий зразок, не знаю, з якого воно часу — 16—17 століття. Та бандура, на якій грали давні кобзарі, можливо ще з Київської Русі, отам воно із гусел перейшло”.

Як розповів бандурист, у хвилини радості та печалі цей інструмент був його розрадником протягом десятиліть:

“Коли сумно чи якось ще, я тоді сідаю і сам собі співаю «Пшениченьку сіє»”.

Мабуть, це була доля — стати бандуристом, розповів пан Михайло. В десять років він вперше почув її мелодію:

“У нас у селі провели дротове радіо. Це було диво для нас, це був 1958 рік. Пригнав я корову з пасовища, заходжу в хату, радіо чую щось незвичайне. Такий інструмент грає, якого я раніше не чув. І тоді лунає не пісня, а дума якась — таке воно мені дивне. Я застиг на порозі, не міг дихнути — таке воно мені дивовижне і гарне”.

До рук уперше бандуру чоловік узяв в юнацькому віці — вісімнадцятирічним, коли приїхав вчитися до Черкас:

“Оскільки я вже вмів грати на гармошці на баяні, то труднощів не було. Мені дали бандуру на тиждень у гуртожиток де я жив, і за тиждень я уже грав з басами її. У грудні- на початку листопада я почав, а в березні у моєї покійної мами день народження, то я їй заграв і записав на вінілових поздоровлення з Днем народження”.

Для його родини зараз, як і для України, складний час, розповів музикант. Та він продовжує садити город, доглядати за обійстям та виконувати пісні на своїй старосвітській бандурі:

“Це те, що в мене всередині, це моє серце, це моя доля, моя душа, це воно моє, воно рідне. Бандура і оця пісня — це я сам. Не було б бандури, пісні, то можна з розуму зійти, та ще з отакою долею, а в мене доля нелегка. Тому слава Богу, що є бандура, є пісня, а пісні наші – найкращі”.