На Черкащині розвалюється стародавній кам’яний бик

Унікальний стародавній кам’яний бик стоїть закинутий у лісі біля села Кайтанівка Катеринопільського району Черкаської області. Його випадково знайшли діти у 1951 році. Археологи провели розкопки, пише gazeta.ua.

“Цей бичок – культурна спадщина Катеринопільщини. Коли про нього написали в газеті, різного роду археологи витратили багато грошей на зондування землі. Нічого не знайшли, бо золото в ті часи не закладали в такі споруди. Але дізналися, що довкола є залишки арки, яка стояла над ним. А на глибині 1,5 метрів під ним є піщана подушка”, – каже краєзнавець Василь Яковенко.

Кайтанівський кам’яний тур зроблений з пісковику. Його привезли сюди з іншого місця, кажуть археологи

Від райцентру село знаходиться за 16 км. Автобус їздить лише раз на день – зранку. Петро Чернієнко з райцентру погоджується підвезти на авто. Каже, що звідти родом. Він середнього зросту, сухорлявої статури, з підстриженими вусами.

“Крім місцевих більше ніхто не покаже де він. Здорова така брила, але про неї мало хто знає. Стоїш біля нього – камінь, як камінь. Але поряд чомусь спати хочеться. Є на цьому ж пасовищі два стародавні джерела. Вода з них б’є страшно холодна. Попід цим яром проходила вугільна шахта з сусіднього села Вербівець. В багатьох через її роботу пересохли криниці. А в цих джерелах як була вода, та і є. Раніше біля одного з них був ставочок. Зараз добряче все позаростало”, – каже Петро Іванович.

Ідемо до чоловіка, який був серед тих, хто знайшов тура. У дворі гавкає чорний пес. На шум з хати виходить хазяїн. Дорогою до тура Микола Адаменко розповідає про знахідку.

“Ще як хлопчиком я був, то пас там корову. З-під землі виглядав камінчик, невеликий такий. На вид, як будь-який камінець, який лежить у тебе на шляху. У передостанній хаті на вулиці, що веде на випас, жив дідок Павло. Хитрий такий, думав, що там клад. Підмовив дітей-пастухів його викопати. Розкопали якусь здоровенну глибу та і все. Трохи пізніше, він розбудовував хату. Не було йому де взяти каміння на грубу. То взяв і відбив у бичка голову. Перебив на мілкі камінчики й вимурував грубу. Його й так в селі не сильно шанували, а після того – тим більше”, – розповідає він.

До пасовища веде запустіла вулиця. Внизу на великому лузі тече річка Каетанівка. За весь час в селі не зустріли жодного дороговказа, де знаходиться бик.

Бик не має голови – її відбив місцевий чоловік, щоб вимурувати собі піч в хаті

“Пізніше сюди приїхали археологи з Умані з палатками, щось копали. А потім сказали, що цьому туру не менше 5 тисяч років. Це була сенсація в селі”, – продовжує Микола Микитович.

Серед колючих чагарників молодої акації провідник показав спуск до ями. З неї виглядала верхня частина кам’яної брили. На глибині 1,5 м витесана пам’ятка стає схожою на фігуру буйвола. Тур стоїть із вигнутою спиною й широко розставленими ногами. Він подекуди поріс мохом, шершавий, теплий від сонця. Довжиною 2,5 м, висота – півтора. Праворуч від нього є жертовна чаша. За словами місцевого жителя, раніше вона була на голові в бичка.

Дорогою назад бачимо хату чоловіка, який відбив голову статуї. Від будівлі вціліли лише зовнішні стіни й частина стелі. Провідник показує на місце груби – закопчений кут, валяється цегла й каміння різної форми.

Хата чоловіка, який змурував собі піч з кам’яної голови тура

“Біля тура надзвичайне енергетичне поле – розслаблює й заспокоює. Можна гарно відновити сили. Минулого року один з місцевих підприємців зіграв на цьому місці ювілейне весілля з дружиною. Кажуть, після нього жінку став любити сильніше”, – говорить краєзнавець Василь Яковенко.

Вперше бика описав науковець Василь Стефанович з Уманського краєзнавчого музею.

“Вже тоді монумент був безголовий. Його навіть краном піднімали, щоб зрозуміти монолітний чи принесений. Тур зроблений з пісковику й доставлений у святилище. Достеменно невідомо чи він трипільський. На ньому немає доказів приналежності до цієї культури, крім форми. В трипільських поселенях часто знаходять глиняні фігурки биків, для них він був культовим богом сили, могутності й плодючості”, – розповідає телефоном Владислав Чабанюк, директор державного історико-культурного заповідника “Трипільська культура”.

За словами науковця, визначити вік бика неможливо, бо він з каменю – не з органіки.

“Якби там були рукотворні малюнки, залишки спаленого дерева чи кістки тварин – вік дізналися б аналізами. Якщо з’являться докази, він буде першою і єдиною монументальною спорудою трипільської епохи від Румунії до Дніпра й від Рівного до Одеси”, – каже він.

Дорослий тур виростав до 2 м заввишки і важив понад 1200 кг. У природі справжніх диких биків не лишилося. Через посилене бракон’єрство більшість тварин вимерла до початку XVII ст. Остання самиця померла від хвороби у 1627 році. Іспанські селекціонери методом зворотнього відбору вивели дуже схожу породу – торо. Європейські науковці заявляють, що в майбутньому реанімують тварин клонуванням зі збереженого ДНК.

Порівняльні розміри тура, людини й домашньої корови