blank

Родина Сесіних — Володимир та Олена — у селі Михайлівка на Канівщині веде господарство без хімічних добрив і обробок та з мінімальним втручанням людини. Суспільному подружжя розповіло: таке органічне землеробство освоюють 15 років, відтоді, як переїхали на Черкащину. Мріяли створити екопоселення, але весь цей час обживають покинутий хутір посеред лісу лише своєю родиною з чотирма дітьми.

Володимир Сесін розповів, що веде пермакультурне господарство — це такий підхід, який передбачає взаємодію із природними екосистемами. Його мета — задовольнити потреби своєї родини, не виснажуючи ресурси й не використовуючи хімію для підживлення та обробітку.

“Тут, коли ми приїхали, ріс виключно пирій. Коли намагалися щось посадити, то він усе забивав. Коли ми нарешті подолали пирій, з’ясувалося, що треба кожен день поливати, бо рослина сохне, навіть коли вологий ґрунт і сонце палить, то земля швидко висихає і рослина гине. Також не вистачає поживних елементів в цьому ґрунті. Оскільки він дуже збіднений, рослини росли невеликі, плодів давали мало”.

Володимир народився у Дніпрі, потім жив та працював у Києві. І весь цей час мріяв створити екопоселення. Зрештою, знайшов ідеальне для своєї родини місце та з дружиною і донькою приїхав на Канівщину.

“Нам тут дуже сподобалось. І люди, і місцевість дуже сподобались — ми вирішили, що будемо тут жити”.

Як зазначив Володимир, у селі хати були для родини не по кишені, тому оселилися за два кілометри на закинутому хуторі посеред лісу. Там протягом уже 15 років освоюють органічне землеробство.

“Ми намагаємося себе забезпечити продуктами, тому що дружина моя дуже прискіпливо ставиться до їжі, яку ми вживаємо і якою годуємо дітей. Завжди в магазинах дивиться склад: чи є там якісь шкідливі інгредієнти”.

На хуторі у родині народилися ще троє синів. За словами Володимира, нині всі у літньому таборі в Каневі. Як зазначила Олена Сесіна, здорове харчування дітей завжди було її пріоритетом.

“Просто з самого дитинства вони їли оце все. У нас макарони дуже рідко. Картопля не обмежується, тому що вона наша. А якщо зараз кінець сезону і до нової картоплі ще далеко, а старої вже трошки на суп залишилась, якщо це магазинна картопля, то її дуже мало ми використовуємо”.

За словами Володимира Сесіна, вирощують не лише свою городину. Чоловік ділиться досвідом садівництва. Як зазначив Володимир, перший садок, сортовий, загинув, бо деревам не підходили умови. Другий — з’їли дикі звірі. Зрештою, за його словами, зупинився на методиці, якої навчився у професійних садівників — підщеплює живці на дикі дерева.

“Можна з цих диких дерев з неїстівними або не дуже смачними плодами зробити великий асортимент різних сортів. У мене такі сливи ось. На кожній сливі можна мати декілька різних сортів. Головне, щоб вони приблизно в один час достигали, бо інакше дереву буде важко”.

Як розповів Володимир, ягідник висаджував у так звані “грядки Розума”.

“Копається канавка і в канавку закладається органіка: на дно великі гілки, потім дрібні, потім сіном вкрити й обабіч садяться рослини”.

Лише малини й ожини мають понад 20 сортів. А також полуниця, смородина і нетипова для Черкащини жимолость, додав пан Володимир.

“Вона ззовні схожа на лохину: синя, м’ясиста — і на смак схожа, трохи з кислинкою. Вона росте в нашому ґрунті без додаткового закислення. Це найперша ягода, яка починається наприкінці травня”.

Крім традиційних, експериментують з екзотичними культурами, розповів Володимир. Намагаються виростити інжир.

“Посадили тут кущів 15 різних сортів і дивимось, що з цього буде. Деякі взагалі не хочуть рости, а деякі себе нормально почувають. З деяких навіть куштували плоди, пробували, що воно таке”.

Олена додала: у родини ще багато планів:

“Я знаю, що всі скажуть, що життя у своєму будинку — це багато роботи. Просто хочеться: там йдеш і щось хочеться зробити. І такі плани, якби ви знали, що в мене в голові, то не знаю, скільки жити треба, щоб все це зробити. І я не знаю, як можна скучати, чесно, коли стільки всього хочеться зробити”.