blank

Ім’я нашого земляка, талановитого письменника, поета, журналіста Івана Маловічка було широко відоме в 30-ті роки минулого століття. Його, як і багатьох українських літераторів, митців, в сталінські часи спіткала трагічна доля, ім’я цієї людини на довгі роки було забуте, книги, написані ним – знищені. Про це пише видання «Вісті Черкащини».

Народився Іван Маловічко у селі Верещаки на Лисянщині. Освіту здобував у Почапинській семирічній сільській школі та Таганчанській професійно-технічній школі. У 1927 році в Уманському педагогічному технікумі здав екстерном іспити на вчителя початкових класів і впродовж року працював у школі села Радчиха на Уманщині. Він захоплювався поезією і мріяв про кіно, тому у 1928 році переїхав до Одеси і вступив на екранне відділення Одеського державного технікуму кінематографії. Під час перебування в Одесі надсилав вірші до харківського журналу «Нова генерація», який виходив під редакцією Михайла Семенка.

Наприкінці 1928 року Іван Маловічко переїхав до Харкова та став членом літературної організації футуристів «Нова генерація», що функціонувала у 1927–1930 роках у Харкові. Також в ці роки він працював журналістом у харківській газеті та займався літературною творчістю. У 1934 році вступив до Спілки письменників СРСР. У 1935 році Іван Маловічко мешкав в Одесі, де працював над нарисами «З історії Одеського порту» та одружився зі студенткою Зоєю Зубковою. Невдовзі письменник разом з дружиною повернувся до Харкова та оселився в будинку літераторів «Слово».

Іван Маловічко почав друкуватися у 1928 році у харківському журналі «Нова генерація» – друкованому органі організації футуристів. Також його вірші публікувались у київському «Авангард-альманаху», що видавався у 1930 році київською групою футуристів. Окремими книгами були видані збірки поезій «Головам на плечах», «По морях», «В книзі маємо мову про ніч штурмову», «Мореїн із Комі», книги оповідань і нарисів «З історії Одеського порту», «На кордоні». Також письменник є автором віршів «Донбас», «Зміст міста», «Міць доби», оповідань «Бій біля застави», «Годинник», «Пролог», «Чорна кішка» та ін.

21 вересня 1937 року Іван Маловічко був арештований у Харкові працівниками НКВС. Слідство велося у Києві. Він звинувачувався у активній участі в антирадянській українській націоналістичній організації, до якої нібито був залучений Михайлем Семенком у 1936 році. Своєї вини не визнав. 17 листопада 1937 року спеціальна «трійка» при Київському обласному управлінні НКВС УРСР засудила письменника до розстрілу. Іван Маловічко був страчений 26 листопада 1937 року. Книги письменника були вилучені з бібліотек і знищені, а його ім’я довгий час замовчувалося.

Іван Маловічко був реабілітований посмертно 15 березня 1957 року військовим трибуналом Київського військового округу, а його справа припинена за відсутністю складу злочину. Однак вдові Зої Зубковій, за розпорядженням КДБ Харківське міське бюро РАГС, 1957 року видало сфальсифіковану довідку про те, що її чоловік помер у в’язниці 26 жовтня 1942 року від запалення легенів. Лише на початку 1990 року Харківський відділ КДБ повідомив їй правду про загибель чоловіка.