От не думав, що посеред літа випаде згадати наш традиційно-новорічний напій. Але сусіди вміють зашкварити, а позаяк кулінарно-алкогольно у нас таки чимало спільного, то доведеться, пише на своїй сторінці у “Фейсбук” черкаський краєзнавець Борис Юхно.
Нагадаю, тепер в Росії цілком офіційно можна випускати “Шампанське”, і у французів на те – жодних заперечень. Ну, а що, у них же немає ігристого з назвою “Shampanskoye” чи якось так. Власна назва, не доколупаєшся. За бажання можна було б, та не той тепер Париж-город, Сена-річка не та.
Коли в імперії вподобали ігристе? Пишуть, що сталося те 1814 чи 1815 року, за Шостої чи Сьомої коаліції, але не суть. Опинившись у винних льохах Реймса (чи Парижа), росіяни впивалися благородним напоєм наче брагою і свинячили відповідно дії сечогінного. Містяни скаржилися пані Кліко, на що вона незворушно відповідала: “Хай п’ють, платити буде вся Росія”. І як у воду дивилася, зайшло.
А ось батьком “Російського Шампанського” був князь Лев Голіцин, який 1878 року започаткував виробництво ігристого вина класичним пляшковим способом у своєму кримському маєтку “Новий Світ”. Коли шампанське “Новий Світ” врожаю 1899 року удостоїлося Гран-прі у Парижі, його почали поважати і у Франції. І вже тоді російське шампанське називалося “Шампанським”.
“Товарищ Сталин занят величайшими вопросами построения социализма в нашей стране. Он держит в сфере своего внимания все народное хозяйство, но при этом не забывает мелочей, так как всякая мелочь имеет значение. Товарищ Сталин сказал, что стахановцы сейчас зарабатывают много денег, немало инженеры и трудящиеся. А если захотят шампанского, смогут ли они его достать? Шампанское – признак материального благополучия, признак зажиточности”.
Так у 1936 році піарив шефа нарком харчової промисловості Анастас Мікоян. Важко сказати, чому вождь раптом вчепився конкретно в шампанське, може щось особисте, та саме його визначив одиницею виміру достатку. Але 28 липня 1936 року за особистої участі Сталіна на засіданні політбюро було ухвалено Постанову Раднаркому СРСР і ЦК ВКП(б) “О производстве Советского Шампанского, десертных и столовых вин”.
Вже в тому ж році в Ростові випробували резервуарну технологію виробництва, а 1937-го з конвеєра Донського заводу шампанських вин зійшла перша серійна пляшка благородного пролетарського напою в тарі 0,8 літра. Вона залишалася такою аж до 1988 року, а потім її непомітно зменшили до 0,75. Вже тоді шийку пляшки збагачували фольгою, а закупорювалася вона дерев’яним корком. Все, як і нині, з тією лишень відмінністю, що першим фоновим кольором етикетки був білий і тримався він довго. Ще й у 1968 році, коли на екрани вийшла знаменита “Діамантова рука”, в пам’ятному епізоді, де “шампанское по утрам пьют или аристократы, или дегенераты”, Геша припадає до “фугаса” з білою етикеткою. Іще одне: довго пляшки для шампанського мали лише коричневий колір.
Найменше маю бажання пірнати у технологічну тему, та все ж доведеться сказати, що навіть в роки війни тривали роботи, покликані здешевити продукт, не позбавляючи його при цьому смакових властивостей. Зараз це було б дуже просто, бо тепер є така штука, як “Е” з різними цифровими індексами, а тоді на це витратили більше десяти років. І в далеко не “святкового” 1942 року Сталінської премії була удостоєна не якась дуже відома людина, а абсолютно непублічна: хімік-шампаніст Антон Фролов-Багреєв. В 1953-му професор Агабальянц, нарешті, видав результат: було запропоновано шампанізувати вино у безперервному потоці, а не в закритому резервуарі, як до цього.
Вже в другій половині 1950-х революційна технологія дозволила здешевити продукт на 20%, потім ще і ще, допоки його ціна надовго не зафіксувалася на позначці 3.47 – 3.50. Пізніше, звісно, вона почала рости: 4.17, 5.17, 5.50…
Західні виробники спочатку іронізували з цього приводу – мовляв, в СРСР шляхетний напій перетворили в газовану бормотуху, що в такій країні не диво. Та скінчилося все тим, що до 1975 року ліцензію на виробництво ігристого вина за радянським методом за великі гроші придбали всі без винятку провідні європейські виробники, і серед них – найстаріша та найіменитіша фірма, французька “Моет”. Ось так “Советское Шампанское” стало найкращим у світі з-поміж тих, які не продають на аукціонах. Між іншим, до його виробництва опосередковано причетні і черкащани – на нашому Машбуді виготовляли комплектуючі для ліній розливу напою.
І до речі, без ризику наразитися на міжнародний скандал ми б тут запросто могли випускати своє “Черкаське Шампанське”. Заводик у Шампані (Шампанії) , що на Звенигородщині, – і повний вперед…
КОМЕНТАРІ