Сміла має давню історію. Її невід’ємною частиною є легенди про підземні тунелі. За переказами, під землею взагалі існувало ще одне місто. Сьогодні думки дослідників розділились. Одні впевнені, що ходи під Смілою взагалі рити було неможливо через склад грунту та підземні води. Інші ж збирають міські легенди і фольклор та шукають їм реальне пояснення. Сміла.City поспілкувалася з краєзнавцем Андрієм Івановим, фольклористкою Любов’ю Дяченко-Лисенко, мешканцями міста, щоб зрозуміти чи були взагалі ці ходи і для чого їх використовували.
Перші дослідники тунелів під Смілою
Вивчати історію Сміли та систематизувати археологічні знахідки першими почали представники графської родини Бобринських. Граф Олексій Бобринський підготував матеріал про смілянські кургани та печери Виноградського монастиря. Докладно цю тему висвітлив наш земляк, відомий краєзнавець, академік Анатолій Коваленко в праці «Минула доля рідної землі, або Сказання про Смілянщину».
“Взагалі, підземні ходи на околицях Сміли – не рідкість. Так, наприклад, мені (О.О. Бобринському) відомі великі підземні ходи і печери поблизу Виноградівського монастиря (знаходився в густому лісі в долині Ірдинки, приблизно в 15 км від Сміли)”, – цитата із книги Анатолія Коваленка «Сказання про Смілянщину».
Назву «Виноградський» монастир отримав через свої рясні виноградники. У давнину він йменувався Ірдинським і знаходився на схилі гори на березі болота Ірдинь в чотирьох верстах на північ від нинішнього.
Фото печери ченця-схимника
Граф Олексій Бобринський дуже захоплювався археологією і тому в 1879 році розкопав свій перший курган. Це був один з групи дрібних могильних пагорбів над Малим Деренківцем, нині Деренківець. Там, звичайно, він нічого цікавого не знайшов, але любов до досліджень не зникла. Розкопуючи різні дрібні кургани і знаходячи, то покійників, то горщики, він згадує про те, як йому селяни описували курган у Старосіллі та приймає рішення їхати туди.
“Що ми маємо в результаті? По-перше, ходи було досліджено протягом чотирьохсот кроків. Далі, досліджені декілька келій. Нарешті вдалося дібратися навіть до церкви! Але, на жаль, жодних корисних знахідок! Усе там давно перекопано, перерито. Шукачі скарбів, можна сказати, цілком загубили печери. Проте, праця витрачена не дарма. Тепер я впевнений: основа печер сягає глибокої давнини. Можливо, навіть доісторичної! Ченці, вірогідніше всього, використовували вже готові сховища”, – підсумовує він свою роботу по дослідженню підземних тунелів.
Як бачимо, ще за життя Олексія Бобринського уже існували різні версії походження печер та їх використання.
Таємні ходи під Смілою просто красива легенда?
Відомий смілянський краєзнавець, голова ГО “Пошук.Сміла” Андрій Іванов розповів, що кілька років тому в Смілу завітала фахівчиня, яка вивчала охоронні зони. Коли їй розповіли легенду про підземні ходи, вона сказала, що це нереально, адже у Смілі піщані грунти.
“У Смілі рівень підземних вод сягає від 7 до 15 метрів. Це заважає створенню таких споруд. За переказами, один з ходів йшов на Юрову гору, але не за напрямком руху, а проти, трохи вигинаючись. Треба було спочатку підвернути, а потім зробити вихід. Це було в 40-60 метрів від болота. Яка розумна людина буде копати хід поблизу водойми?” – каже краєзнавець.
Багато хто зі смілян чув про ходи під костелом Успіння Пресвятої Діви Марії. Андрій Іванов скептично ставиться до цієї версії і нагадує, що в давнину селяни приносили десятину до церкви. В основному це були харчі, які треба було десь зберігати. Тому під кожною релігійною спорудою були складські підвали. Відомо, що всі ці підземні будівлі викладені з цегли. Але її в 16 столітті в Смілі ще не було. Тому версія про ходи не витримує критики.
Він розповідає, що Олексій Бобринський в одній із своїх праць описував приміщення в центрі міста, куди той спускався на глибину в 2 аршини (1,42 метра). Вгорі були товсті колоди, а праворуч та ліворуч заглиблення. Це схоже на підвальне приміщення.
Відбудовувати Смілу почав один з Бобринських. З 1836 року він є ініціатором розбудови історичного центру міста. Граф володів декількома цегляними заводами на Юровій горі, тому мав можливість активно використовувати цеглу. Спочатку будували складські приміщення, які називали лабази, у вигляді сфери. Вже над ними добудовували споруди різного призначення. От такий лабаз і знайшли колись в центрі Сміли.
Фото лабаза
Усі підземні цегляні споруди в центральній частині міста пов’язані з діяльністю Бобринських. На цих локаціях були, зокрема, ринки.
Краєзнавець каже, що не вірить в існування підземних ходів і називає це просто красивою легендою.
“Підтверджень стосовно цього жодних. Тільки те, що люди бачили або чули. Навіть я особисто знаю декількох людей, які доводили, що ходили в підземеллях під костелом і розповідали, як йшли по них з газетою, загорнутою в трубочку. З таким пристроєм далеко не підеш. Тому, це все красиві вигадки”, – додає Іванов.
Які є легенди про тунелі під Смілою?
Член Національної спілки краєзнавців України Любов Дяченко-Лисенко, яка спеціалізується на міському фольклорі та збирає легенди про Смілу розповіла кілька цікавих історій про підземелля.
У місті впевнені, що підземні ходи все ж таки є. Це переказують у родинах від дідуся та бабусі до нащадків. Ходів дуже багато, є навіть підземне місто. Що ж до того, коли вони виникли, є різні думки.
“Ці ходи ведуть і на Юрову гору, і у напрямку Черкас, і навіть до Холодного Яру. Деякі сміляни кажуть, що почали їх будувати за часів козацтва. Є твердження, що їх історія почалась ще за часів київських князів – саме під землею сміляни переховувалися від ворогів”, – розповідає пані Любов.
Серед містян ходить легенда, що ходи були настільки просторі, що туди легко заїжджала запряжена кіньми карета, проїжджала певну відстань і так само легко могла виїхати вже з іншого боку. Говорять, звичайно і про те, що в цих підземеллях ховали скарби і тепер щасливчики все пробують їх відшукати.
Також переказують, що селяни під час військової загрози спускалися під землю з великими смолоскипами та виходили на поверхню далеко від міста або ж взагалі там жили деякий час.
По прикладу легенди про карети є перекази про козаків. Буцім-то вони великими підрозділами, сидячи на конях верхи, спускалися в ці ходи і пересувалися по них на великі відстані. Цікаво, що вони навіть не пригинались, коли були під землею. Відбувалось це в часи Київської Русі та гетьмана Богдана Хмельницького.
Якщо вірити більш свіжим легендам, то ходи активно використовували євреї-торговці. В них вони зберігали товар, харчі. Могли ховати і скарби. Тому знову ж таки є сміливці, які намагаються їх знайти.
Пані Любов не претендує на остаточну крапку в цій темі, але твердо переконана, що всі версії треба розглядати та аналізувати.
Що ж думають сміляни про підземні тунелі?
Волонтер “Смілянської самооборони СІЧ” Денис Прус розповів нам, що якось сам натрапив на таке провалля.
“Я багато цікавився цією темою. Одного разу випадково натрапив на невеличке провалля. Більшість підземель, що знаходяться в центральній частині міста – це підземні склади, де купці зберігали свої товари. Точний вік цих підземель ніхто не знає. Я думаю, що в більш давні часи вони, власне, могли виконувати захисну функцію, коли люди ховались від набігів татар і навіть від агресивних чоловіків на конях, які намагалися грабувати місто”, – зазначає Денис.
Заглиблення біля скверу “Воїнів-інтернаціоналістів”
Смілянин також згадав про католицьке кладовище, що знаходиться біля центрального парку. Там є дуже багато склепів різних польских родин, де збереглися навіть надгробки, на яких вибито імена латиницею.
За розповідями містян, в один з цих склепів нібито вів підземний хід та по ньому можна було дійти аж до Юрової гори.
Фото склепа на католицькому кладовищі
На питання, що це – склади чи ходи? Денис відповів:
“Думаю, це два в одному, і так склади мали об’єднувати одне з одним. Більше схиляюсь до думки, що це підземні ходи. Але нажива та активне будівництво зруйнували їх майже всі. Більшість новобудов, торговельних центрів, багатоповерхових житлових будинків, побудовані саме на цих підземеллях. Їх по-тихому заливали бетоном, щоб ніхто про них і не знав. Бо тоді могли зупинити будівництво. Ще були підземні ходи в парку. Вхід до них знаходився з костелу, але їх теж, на жаль, завалили”.
Як бачимо, остаточної відповіді що ж все-таки ховається під Смілою немає. Людина так влаштована, що їй хочеться вірити в легенду, казку, скарби і героїв, але є звичайна необхідність, якою ж і можна пояснити існування підземель під Смілою. Але кожен в праві вірити в те, що хоче сам.
КОМЕНТАРІ