Ліквідація, знищення нині існуючих районів – один із наступних кроків так званої територіально-адміністративної реформи, яку нинішня владна ЗЕ-команда хоче швидкими темпами реалізувати в Україні. Щоправда, слова «знищення» владці звичайно ж стараються уникати, ховаючи свої наміри під гарною обгорткою децентралізації. Стратегічний курс на зачистку територій від сільських рад і зганяння їх в об’єднані територіальні громади (ОТГ) розпочала ще попередня владна команда президента Порошенка. Нинішня ж хоче переможно завершити цей процес повною «ОТГізацією» України та добити райони, зігнавши їх у нові утворення – чи то повіти, чи то округи… А можливо й залишити стару назву – райони, але утворити їх 5 або 6 на всю нашу область, замість сьогоднішніх 20. На перспективу виношується ідея укрупнити і області, повністю перекроївши територіально-адміністративний устрій нашої держави…
На першому етапі так званої децентралізації був запущений механізм створення ОТГ, яким мали перейти величезні повноваження і, відповідно, чималі фінансові ресурси, що мали озолотити села та містечка нашої держави. За попередньої влади пропагандисти різних мастей, особливо ж із граноїдських структур, творили красиві міфи про те, як тепер гарно живуть люди у цих об’єднаних громадах. При цьому використовувався досвід вже призабутих «потьомкінський дєрєвєнь», роль яких в нашій області на початку виконували 3 – 4 зразково-показових ОТГ. Саме ці громади отримували різноманітні гранти, в тому числі від європейських донорів, вони мали прямий вихід на столичну владу, саме їм йшла левова частка коштів із держфонду регіонального розвитку (ДФРР). Ну, і звичайно ж, яскраві картинки із таких ОТГ рясніли на загальноукраїнських телеекранах, у місцевих ЗМІ…
Треба наголосити, що створення об’єднаних громад розпочиналося, а нині продовжує реалізовуватися фактично в антиконституційний спосіб, адже в Основному законі України до сьогодні відсутня навіть згадка про якісь ОТГ, які б входили у систему адміністративно-територіального устрою нашої держави. Тобто, починаючи таке децентралізаційне реформування, влада в чергове, як кажуть, поставила воза попереду коня. Отож, зараз можна усі рішення про формування ОТГ, як і їх діяльність, оскаржити, як антиконституційні. І якщо знайдеться 45 сумлінних депутатів Верховної Ради, які звернуться із поданням до Конституційного суду, який може дати оцінку формуванню ОТГ з точки зору відповідності цього процесу Конституції України, то цілком можливо КСУ прийме рішення, яке практично перекреслить усю цю «мутку» із створенням об’єднаних громад… До речі, сьогодні сільські ради, які не погоджуються входити в придумані владою об’єднання, можуть, спираючись на Основний закон держави, посилати адептів ОТГізації до…Конституції.
Так саме владці в напів бандитський спосіб змушували сільські ради погоджуватися на створення ОТГ. Адже головною «фішкою» при злитті кількох сільрад в одну, була вигадана «поважна» причина, мовляв, ці громади є тягарем для бюджету, бо вони малі і фінансово неспроможні. Хоча добре відомо, що за всіх президентів та урядів саме влада через грабіжницьку політику по відношенню до села і селян, не давала їм шансів не те що розвиватися, а навіть стати на ноги! Це щось схоже на бандита, який обікрав людину, а потім дорікає: ти – жебрак, нікчема… А згодом заради загального добра її випихають у притулок для бомжів, як наші знекровлені села – в ОТГ…
Переконаний, що на початку децентралізаційного реформування потрібно було створити гідні умови для усіх існуючих на той час громад, як це зробили у Польщі, де віддали спочатку кошти, владу і відповідальність діючим громадам. А потім люди розібралися б, як їм жити далі – справлятися самостійно зі своїми обов’язками чи треба об`єднуватися із сусідами.
Ось як характеризує всі ці реформаторські потуги не столичний теоретик, а наш місцевий практик – Любов Іллічова, яка працює сільським головою четверте скликання. Отож, Любов Микитівна, очільниця Дмитрівської сільради, що на Золотоніщині, наголошує: «Насамперед виявилося, що для набуття повноважень, які б дозволили органу місцевого самоврядування стати фінансово самодостатнім, 80 % сільських рад мають самоліквідуватися… Ті бригадні села, котрі пережили свого часу «укрупнення», прекрасно розуміють мене. Не стане сільської ради – долю села будуть вирішувати чужі люди. Не буде зацікавлених у долі села депутатів – ліквідуються школа, дитсадок, ФАП, клуб, вся соціальна інфраструктура. Ліквідація сільських рад знищить і сам принцип самоврядування. Бо нині замість самоліквідованих сільських рад у новостворених громадах є лише старости – колишні сільські голови, які підтримали знищення власної громади чи то під тиском, чи спокушені високою зарплатою і меншою, ніж раніше, відповідальністю. Ці «реформатори», що сприяли створенню в районах 2-4 сільських рад замість 30-ти, перестали бути виразниками волі місцевих жителів. Вони перетворилися на слухняних козачків і прохачів. Я переконана, що державці-«реформатори» свідомі того, що йдуть на знищення більшості сіл…»
На моє переконання, об’єднані територіальні громади в Україні та, зокрема, на Черкащині, уже давно створені і діють вони в межах нинішніх територіально-адміністративних одиниць – районів. До речі, на самому початку складання децентралізаційних планів якраз значна частина пропозицій і заключалася в тому, щоб ці новітні ОТГ базувалися на збереженні єдності місцевих громад цілих районів. Однак, спрацювала інша логіка, яку часто нав’язували і продовжують це робити місцеві латифундисти, містечкові олігархчики, які, як маркером, мітили свої володіння і для захисту тут своїх бізнес-інтересів підганяли під створення ОТГ. Про це дуже влучно написав голова Драбівської райради Володимир Дзега, даючи жартівливу, але досить точну, класифікацію новоствореним громадам. Так от, він називає ОТГ, сформовані за гроші великого бізнесу, який монополізує усі галузі суспільно-політичного життя на відповідній території, громади-олігархи. Там же, де першу скрипку грають земельні магнати, такі об’єднання пан Дзега класифікує, як громади-латифундисти. Фактично такі території стануть і вже стають відокремленими князівствами, де пануватиме не закон, а право сильнішого.
Інша фішка від ідеологів української децентралізації, що, мовляв, ми створюємо ОТГ, які стають самодостатніми, які зароблятимуть кошти на розвиток, а тому матимуть світлі перспективи на майбутнє. Справді, виокремлена із району громада на початку отримувала певні фінансові преференції, а ще й «пряник» від столичної та обласної влади. А тепер уявімо, що весь район – це 2-3-4 ОТГ. Усі кошти, які акумулювалися у цьому районі, просто перерозподіляться між громадами. Але ж, даруйте, цих фінансів не стане більше. Бо із створенням об’єднаних громад у селах автоматично не зростають надої чи урожайність. Так саме, із проголошенням ОТГ до них не шикуються в чергу інвестори, щоб будувати нові підприємства і створювати нові робочі місця. Тому розповіді про зростання в рази фінансових можливостей ОТГ, особливо ж їх бюджетів розвитку, виглядають досить примарними. Це доводить практика дня сьогоднішнього, адже у більшості уже діючих ОТГ бюджети розвитку або відсутні взагалі, або мізерні… До того ж, із передачею на місця більших повноважень та фінансів, збільшуються і видатки сільрад на утримання закладів соціальної інфраструктури, доріг, житлово-комунальної сфери… У бюджетах нинішніх ОТГ не вистачає коштів, щоб утримувати школи, дитсадки, ФАПи у кожному із об’єднано-приєднаних сіл і, відповідно, як нині прийнято говорити, їх належить оптимізувати. Що на практиці означає – закрити. Столичні владці тільки потиратимуть руки, – ну, це ж не ми закриваємо сільську школу, а ваші нерадиві місцеві начальники…
Досить привабливою виглядала децентралізаційна ідея про зменшення бюрократичного апарату в районах, адже замість кількох сільрад створюється одна, а на перспективу відпаде потреба у функціонуванні і райадміністрації, і райради. Воно то ніби й так, але ж при створенні кількох ОТГ у межах певного району фактично створюються і кілька містечкових адміністрацій із штатом у 40-50 працівників, яким потрібно і зарплати знайти, і премії виписувати. Тобто замість однієї РДА з’явиться 2-3-4, а то й більше таких собі адміністрацій ОТГ… Ще й виникає проблема, де у селах знайти стільки досвідчених фахівців у фінансово-бюджетній сфері, медицині, освіті тощо. Нині люди, які приходять працювати у виконкоми ОТГ, часто не мають відповідних посадових інструкцій, не знають, хто і що має робити, не мають належної освіти і досвіду. І тоді, як буває в часи революційного хаосу, кожен набирає повноважень на свій розсуд. Або сидять в очікуванні манни небесної…
До того ж, перші ОТГ, які створювалися на Черкащині, можна сміливо назвати «хитрими». Це коли, щоб отримати фінансові преференції, великі села чи райцентри приєднували невеликі хутори і проголошували себе «новими потужними об’єднаними громадами». А хитра влада звітувала перед Києвом про створення самодостатніх ОТГ… Це вже тепер владці спохватилися і самі ж визнають, що більше 70 % уже створених об’єднаних громад виявилися не спроможними жити і розвиватися самостійно. А від так, розпочався етап перекроювання уже існуючих ОТГ і підганяння їх під нові правила і лекала. Тим паче, що нині влада отримала право без згоди людей і громад нарізати межі ОТГ на свій розсуд чи на догоду впливовим людям…
На мою думку, коли уже маховик ОТГізації зупинити практично неможливо, найкращим виходом було б зберегти сільські райони (там, де райцентри не є містами обласного підпорядкування), як одну громаду. Принаймні, це все ж таки давало хоч якийсь шанс не дійти до повного занепаду та знищення багатьох районних закладів, які утримувалися усією громадою району. Отож, нічого по суті ще не створивши, окрім красивої назви – ОТГ, ми можемо власними руками за кілька років зруйнувати районну інфраструктуру, усі районні інституції. Мова йде про районні будинки культури, районні спортивні, музичні та мистецькі школи, районні притулки для самотніх людей та інвалідів, районні лікарні, які вже зараз опинились без грошей і без перспективи заключити хоч якісь угоди із Національною службою здоров’я і отримати фінансування звідти, бо для надання послуг потрібно мати сучасне обладнання, а купувати його немає за що, адже ОТГ вже відмовились фінансувати ці потреби…
Чи, може, ми згущуємо фарби і нас таки чекають світлі перспективи розвитку ОТГ, яким, як заявляють реформатори, потужно допоможе Захід? І знову кивають на досвід тієї ж Польщі. Щоправда, забуваючи додати, що польський приклад якось не зовсім тулиться до наших реалій. Адже, територіально-адміністративна реформа у сусідів відбувалася паралельно із входженням Польщі у Євросоюз і НАТО. І саме на ці фундаментальні речі євроструктури виділяли полякам десятки мільярдів євро. Сьогодні ж Україні із великими засторогами і потугами навіть МВФ не може надати черговий транш. Чи, може, великою допомогою від Заходу наші децентралізатори називають невеликі гранти на закупівлю для потреб ОТГ комп’ютерів і стільців?..
А у людей все більше наростає переконання, що нинішня децентралізаційна реформа вигадана нашою олігархічною владою для знищення сіл і людей, які там ще живуть і працюють. Підсумком такого реформування може стати утворення бідних і ще бідніших ОТГ, поява зайвих сіл і непотрібних людей, занепад інфраструктури і ще більше зубожіння селян. Бо нинішні олігархи і їх служки часто діють за принципом того ж таки Сталіна: «Немає людини – немає проблеми». А ще додадуть: «Немає села, – тим паче менше проблем. Зате збільшиться територія для заробітку…» Особливо це актуально сьогодні, коли нинішня влада готується до розпродажу українських чорноземів, а заїжджим олігархам та агробаронам сільські громади і люди, як більмо на оці…
КОМЕНТАРІ