Московський підпільний “обком” продовжує діяти. Попри те, що офіційно православна церква московського патріархату заявила про відхід від свого ідеологічного центру у ворожій росії та засудила висловлювання патріарха кирила, що виправдав війну в Україні, – не офіційно вона залишилась тим самим активним підпіллям ворога. Прикладом є хоча б грамота, закладена у капсулу при будівництві православної гімназії у Черкасах, де є згадка про скандального московського патріарха, якого церковники урочисто поробіцяли більше не славити.

Ще більш яскравий приклад того, що антиукраїнська сутність московської церкви аж ніяк не змінилась, просто її замаскували, – ситуація на Драбівщині.

Як ми повідомляли раніше, 2 липня в селі Кононівка колишнього Драбівського району, голова громади з активістами не пустили митрополита московського патріархату освячувати храм.

Голова ОТГ зазначив, що«під час воєнного стану заборонені будь-які масові заходи, в тому числі релігійні». Зазначимо, що переважна більшість драбівчан підтримала свого голову. Більше того, по всій Україні віряни звертаються до міських, районних, обласних рад з вимогою заборонити російську церкву, а громади переходять до ПЦУ.

У відповідь на громадський спротив московська УПЦ на Черкащині почала роздавати “постраждалим” вірянам  відзнаки «За вірність церкві та мужність». Отримують медаль, як пишуть на сторінці церкви у Фейсбуці, зокрема “миряни, які постраждали, захищаючи свої храми від захоплення розкольниками (!?). З них – і троє церковників з тієї самої Кононівки. Тобто, по факту, московскі попи нагородили людей за їхню відверту проросійську позицію та спротив громаді, яка нарешті вказала московським ідеологічним агентам на двері. Тобто – за антидержавну позицію і діяльність.

blank blank

До речі, на сесії Черкаської міської ради також було підтримано петицію про заборону в місті московської церкви. Утім, поки жодних активних дій в цьому напрямку не спостерігається. А мало б, бо, як пам’ятається, навіть виконання умов договору захопленого церквою Соборного парку у центрі Черкас не витримує жодної критики, і при бажанні його можна було б розірвати і повернути у власність громади, а відповідно – примусити прибрати з нього всі нагромаджені там споруди, особливо той потворний недобуд покійного Софронія, що мав бути схожим чи то на голуба, чи більше на орла (двоголового), який нависав би над усім містом своєю загрозливою масивністю, а нині стирчить у небо голими ребрами архітектурного мерця. Але ні. Поки в Черкасах тиша. А московські священики сидять як миші під віником, обвішуються медальками, але на росію не виїжджають, чекають “руззкій мір” тут.

Варвара Горова