Продовжує свою традиційну рубрику “Наш календар” краєзнавець Борис Юхно. Отож колись давно у липні в Черкасах:

20 липня

1970 – ГАЗЕТИ ПИСАЛИ: “Кожного літа територія Черкаського м’ясокомбінату потопає у квітах. Радують око десятки розмаїтих клумб. А ще чудовою прикрасою є її скульптури. На зелених килимах мчать вперед швидконогі красені – олені, розквітають білі вази. Авторами цих прикрас є самі працівники комбінату. Це Микола Ірванець, Іван Крутій та Володимир Устименко. Ліплення – їхнє захоплення, друге покликання”.

1978 – ГАЗЕТИ ПИСАЛИ: “Великий інтерес викликала виставка “Інпродторгмаш – 78”, що цими днями закінчила роботу у Москві. Широко представили там свою продукцію черкаські машинобудівники. Директор заводу імені Петровського Є. С. Андреєв розповів, що завод відправив на виставку автоматизовану лінію виготовлення пельменів. Її продуктивність – 300 кілограм смачних виробів на годину. В машину подаються первинні продукти, тобто борошно і м’ясо в шматках, приправи, а виходять розфасовані в пачки пельмені. Ручна праця в процесі зовсім виключена. До речі, у нової лінії вже є пункт призначення. Це майбутнє олімпійське селище у Москві.

В експозиції також демонструвалася лінія виробництва вершкового масла. Її завод випускає серійно. Продуктивність агрегату – 1000 кілограм масла на годину. Вже почалася робота над лінією, яка буде втроє потужнішою. Було показано устаткування для ковбасного виробництва: подрібнювач м’яса – так званий кутер, і автомат для заповнювання фаршем штучної оболонки ковбас. Марка заводу з Черкас стоїть і на кількох агрегатах, які увійшли в лінії розливу шампанських вин і пиво-безалкогольних напоїв”.

21 липня

2008 – ГАЗЕТИ ПИСАЛИ: “Виявляється, у липні 2008 року Черкаси так само далекі від пам’ятника Василеві Симоненку, як і в лютому 1990-го, коли тут почали збирати кошти на його спорудження. Грошей немає, натомість є суперечки митців. А це, як правило, надовго.

Василь Симоненко – це міф, легенда, символ, трибун, борець? Чи це звичайна людина, яка ходила до школи, здобувала вищу освіту, працювала в газеті? Чи має він бути таким, як Шевченко і Ленін, і замкнути “трикутник пророків” у центрі міста? Чи нехай постане камерний пам’ятник поету, в якому він буде увічнений ліричним, щирим, простим і відкритим?

На всі ці запитання намагалися відповістни учасники громадських слухань, обговорюючи проекти скульпторів Ігоря Зарічного та Івана Білика. Говорили-балакали, сіли і заплакали…

Заслужений художник України Іван Бондар був чи не найкатегоричнішим, зазначивши, що жодні обговорення недоречні, бо цю справу можна довірити лише спеціалістам. Тобто – нехай самі скульптори у вузькому колі визначаються. Натомість, міський голова Черкас Сергій Одарич слушно зауважив, що громада має право обговорювати все, що завгодно – на та вона й громада. І запропонував Івану Білику врахувати всі зауваження присутніх, які хоч і не скульптори, але їм жити у цьому місті поруч із новим пам’ятником одному з найвидатніших українських поетів ХХ століття, і тоді вже братися за монумент біля філармонії. Як пам’ятаємо, попередній із гіпсу протримався недовго. А для творіння Ігоря Зарічного можна знайти місце у котромусь із парків Черкас. Тож одне тепер стало зрозумілим: “процес” щойно розпочався і до кінця року жодного пам’ятника Симоненку не буде”.

22 липня

1970 – ГАЗЕТИ ПИСАЛИ: “Популярністю серед черкасців користуються екскурсії і туристичні подорожі, які організовує обласне екскурсійне бюро. На карті їхніх маршрутів, крім Черкащини, численні міста країни, зокрема Москва і Ленінград, Київ і Волгоград. Тут і дороги сонячного півострова – Криму. Багато охочих здійснити у вихідні автобусну екскурсію в Одесу, ознайомитись з містом-героєм, відпочити біля моря. Останнім часом виїздили в Одесу робітники і службовці заводу “Хімреактив”, будівельних управлінь зв’язку і “Опорядбуду”.

23 липня

1963 – ГАЗЕТИ ПИСАЛИ: “Літо – найкраща пора відпочинку. Поїзд “Одеса – Бахмач” завжди переповнений рибалками, які сідають на роз’їздах Панське і Чапаєвка. Засмаглі, життєрадісні, вони повертаються додому, сповнені чудових вражень від проведеного дня.

Та, на превеликий жаль, знаходяться серед рибалок і такі, для яких, як кажуть, закони не писані. Ігноруючи правила особистої безпеки, вони займають “безплатні” місця на дахах вагонів. Це робиться на очах інших пасажирів, а також провідників, які часто миряться з цими неподобствами. Нерідко на вагонах з’являються і рибалки у нетверезому стані. Нашій міліції, залізничникам і дружинникам треба повести рішучу боротьбу з порушниками порядку”.

24 липня

1961 – Уведено в дію Черкаський вантажний порт.

25 липня

1961 – ГАЗЕТИ ПИСАЛИ: “Щодня до Черкас прибувають вагони і баржі з картоплею, огірками, цибулею. Здавалось би, що тепер трудящі обласного центра матимуть свіжі овочі. Так ні – овочі псуються у вагонах, а біля магазинів утворюються черги за ними. На станції Черкаси вже дві доби стоять не розвантаженими 5 вагонів картоплі, незабаром з районів прибуде ще 10 вагонів, а на вивезенні працює всього 2 – 3 машини і 4 вантажники. Не встигають розвантажувати й баржі, за що доводиться сплачувати великі штрафи. Від цього терпить труднощі і Міськхарчоторг”.

26 липня

1961 – ГАЗЕТИ ПИСАЛИ: “Ті, хто захоплюється музикою, хто мріє присвятити їй своє життя, можуть бути задоволені – в Черкасах відкривають музичне училище. У ньому п’ять класів: фортепіано, струнних інструментів і диригентів хорового співу. Тож 1 вересня 60 учнів нового навчального закладу приступлять до роботи, а заяв було 159. Здавати вступний екзамен до училища приїжджали кияни, одесити, дніпропетровці, дніпродзержинці”.