У магазинах мережі “Спорттовари” можна було “з під поли” придбати імпортні кросівки (Фото)

Не візьмуся запевняти, що в Черкасах не залишилося класичних магазинів “Спорттовари”. Може десь котрийсь і вцілів, бодай невеличкий. Бо останнім вважав мій улюблений “Турист” на Казбеті, а він остаточно зник ще влітку 2017-го. Спочатку стискався площею, допоки не опинився у вузькому коридорчику своїх колишніх володінь, на які по обидва боки вселилися продавці таблєток і парфумів, а потім і його не стало. Розповів чергову історію з життя старих Черкас краєзнавець Борис Юхно.

Але схоже, що він таки був останнім. Є ще на Центральному ринку, але є, власне, вивіска. Загалом у наші дні спорттовари товарно сегментувалися. На стадіоні ще недавно був спецмаг із атрибутикою та інвентарем “свистки – м’ячі”, при торгових центрах – відділи з екіпіровкою на всі випадки активного відпочинку і здорового способу життя. Окремо – вєліки, за ціною співставні з колишніми мопедами, окремо – рибальські, окремо – взуттєві… От не пригадаю, чи продавалися колись кросівки, кеди або й в’єтнамки чи чешки у звичайних взуттєвих. Здається ні, тільки у “Спорттоварах”.

А їх за телефонним довідником 1982-го, з яким давно звик “консультуватися”, було чимало. Наприкінці застійних часів усі вони об’єднувалися обласною гуртово-роздрібною конторою “Спорттовари”, і у переліку вказувалися такими: №1, “Спортовари” на Ільїна, 249; №2 “Автомотозапчастини” на Пастерівській, 110; №12 “Комісійний” на Вернигори, 38; №14, “Спорттовари” на Горького, 64; №15 “Олімпія” на Комсомольській, 115; №16 “Супутник” у Дахнівці; №17 “Турист” на Шевченка, 134; №50”Спорткульттовари” на Енгельса, 142.

Другим у рейтингу для мене був магазин на Ільїна, можливо – найстаріший спортивний у Черкасах, який спочатку називався “Спортивний трикотаж”. І не лише для мене, а й однокласників. Річ у тім, що там працювала мати одного з них, тож тьотя Валя періодично за держціною ощасливлювала котрогось із нас дефіцитом. А таким тоді було чи не все імпортне. Румунські і болгарські кросівки – “томіси” і “адіки”, ніби фінські костюми “Монтана”, спортивні сумки з трьома ромбиками “Арени”.

Планування магазину пам’ятаю добре. Навпроти входу – універсальна секція: м’ячі, обручі, еспандери, гранати, кубки, настільні ігри, брезентові наплічники-торби “мрія окупанта”, рибальське приладдя та ще багато іншого, спортивного та наближеного до нього зі скляної вітрини аж до самої стелі.

На полицях ліворуч – кеди, напівкеди і чорні типу бутси із гумовими шипами. Усе по 3-5 рублів, їх ціну не забудеш, горіли аж бігом. Бо цілісінькими днями зазнавали самих жостких випробувань і агресивних впливів асфальту, будов, води, пересіченої місцевості і т.д. Зауважили? У майбутнє Коля Герасімов теж вирушив у кедах, бо на такий випадок то сама підходяща взувачка.

Праворуч – окремий відділ одягу, як чисто спортивного, так і уні. Костюми, футболки, шорти, фізкультурні трусєля з лампасами на стегнах, штормовки болотяного кольору, куртки, сині олімпійки всякі кусючі з блискавками під горло, уздовж всього виробу вітчизняна швейна промисловість чомусь не випускала. Ага, ще сумки з кожзаму рублів по 6-10: або з олімпійським мішкою, або з написом “Спорт”. Між іншим, у середній школі топовий товар перед 1 Вересня, бо старшими ми перейшли на болгарські пластмасові дипломати-мильниці (о, то окрема статусна річ і окрема розмова, як і загалом про товари для школи).

Увесь поличний крам був доволі страшненьким, самі оті сині хебешні чи шерстяні костюми на фізкультуру чого варті (в них ще безальтернативно перевдягалися у купе або лежали у лікарні). Або депресивні куртки “на осінь”, переважно кнопочні, – чорні, коричневі чи знову сині, спортивні лише тим, що інколи спереду мали смужечку іншого кольору. Але тоді ніби й нічого…

Отак воно було. Може що й не зовсім так – тепер вже всього не пригадаєш. І залишається повідомити, що оті “Спорттовари” на Ільїна за порядковим номером 1 відкрилися на початку вересня 1962-го. У подальшому перед початком активного туристичного сезону, а тоді туризм і фізкультура були майже синонімами, “Черкаська правда” повідомляла про те, як торгівля до нього підготувалася. Приблизно так, як у березні 1964 року.

“Надійшли у продаж велосипеди, мотоцикли “Ява”, літній спортивний трикотаж (майки, футболки, тренувальні костюми, купальники та інше). Одержано багато спортивного інвентаря (м’ячі волейбольні, футбольні, баскетбольні, гімнастичні обручі, диски, ядра).

Для любителів рибальства вже є 300 тисяч штук риболовних гачків, 15 тисяч мотків лески, набори блешень, поплавків. Надійдуть у продаж нові мисливські товари, в тому числі двоствольні рушниці.

Скоро ми знімемо зі своїх ніг черевики, боти, чоботи. Перейдемо на легке взуття літнього типу. Про забезпечення трудящих взуттям весняних і літніх моделей розповідає заступник керуючого Черкаською обласною торговельною базою “Укроптвзуттєторгу” К. Абдулаєва:

40 взуттєвих фабрик країни надсилають взуття на нашу базу. Одержуємо і продукцію фірм Чехословаччини, Індії, Німецької Демократичної Республіки. Сподобаються трудящим нові літні моделі взуття весняно-літнього асортименту – туфлі чоловічі, літні жіночі, популярні “танкетки”, сандалети”.