Уманський слід новорічної казки-комедії “Чародії”

Уперше “Чародіїв” я переглянув у ліжку з високою температурою. Грипувати на канікулах – вселенське паскудство, таке не забувається, але що ж ти вдієш. Був кінець 1982-го, тож як ви розумієте – з інформприводов тут мимо. Не віриться, “Трьом білим коням” вже 38… І ось він. 10 років тому не стало автора новорічного хіта, якому судилося перевершити популярність будь-якого іншого. “Пять минут” з “Карнавальної ночі” вже пережив свою епоху, а інші хітами не стали. Чергову цікавинку з черкаської історії розповів краєзнавець Борис Юхно.

Сумний привід, але ж тоді, у грудні 2010-го, саме він остаточно переконав мене, що “Чародії” – ще більше “черкаська” стрічка, аніж я вважав. Про те, що Михайло Свєтін (Бриль, Вагонний) служив в Умані, з якоїсь публікації довідався раніше. Та як ви розумієте – це з категорії “Степан бабі рідний Федір”, така собі дотичність. А у випадку із Завальнюком значно вагоміша. І тільки-но я перечитав сумну звістку від Андрій Кравець у “Прес-Центрі” за 15 грудня 2010 року, пригадалися інші імена тих земляків, які так чи інакше стали причетними до “новорічного кіно”. Тобто того, що найчастіше “крутять” у грудні – січні. Повірте – їх не так вже й мало. Може згодом, якщо тема матиме продовження.

Отже, аби не утруднювати вам інтернет-життя, ось ця невеличка замітка. І спасибі Андрієві. Приємно усвідомлювати, що фільм, який в дитинстві був просто “смішним кіном”, а з роками став чимось значно більшим, красивою казкою для дорослих наприклад, – теж трішечки наш.

“У невідому далечінь поніс поета місяць грудень – минулого тижня на 80-му році життя помер Леонід Завальнюк, який написав знамениту пісню “Три белых коня”. В СРСР вона стала хітом одразу ж після того, як одного грудневого вечора 1982 року пролунала у телепрем’єрі новорічної музично-комедійної кінострічки “Чародеи”. Полюбила її і Черкащина. От тільки ніхто тоді не знав, що написав її уродженець Умані, який закінчив тут ремісниче училище, а потім пішов до армії та так назавжди й залишився в Росії.

Завальнюк став чудовим поетом, письменником і художником. Видав 20 збірок віршів, написав тексти понад 30 пісень для Алли Пугачової, Валерія Леонтьєва, Йосифа Кобзона і Софії Ротару. Готував їх разом зі знаменитими композиторами, зокрема – з Давидом Тухмановим. За повістю Завальнюка “Щоденник Родьки Муромцева – важкої людини” знято кінофільм “Людина, яку я люблю” з Георгієм Жжоновим у головній ролі, а твори для дітей, такі як “Планета Зет” і “Казки лісової галявини” слугували платформою для створення мультфільмів. Захоплення живописом продемонструвало іншу грань таланту Завальнюка: його картини можна побачити в приватних колекціях Великобританії, Росії, Італії, США та Фінляндії.

Його вже немає серед живих, і особливо щемливого звучання набувають тепер слова одного з його віршів: “Никто, нигде и никогда, не умирайте, господа. Прошу вас, вечно будьте живы – в Кабуле, в Вене, Тель-Авиве…”

Про “Чародіїв” достатньо інформації, але коли вже взявся – “Гугл вам в поміч” – не діло. То дещо кількома абзацами.

Кіно… (-картина, -мюзикл, -комедія) “стала можливою” завдяки твору братів Стругацьких “Понеділок починається у суботу”. У перші дні стрічку знімали без головного героя. В усіх сценах, де московським ботанічним садом мчить трійка (персонаж Еммануїла Віторгана грає на трубі, а дівчинка співає про білих коней) самого Івана – Олександра Абдулова – ще немає, його замінює дублер. Крупні плани головного героя дознімали пізніше. Проблема полягала в тому, що Абдулова відмовлялося затверджувати начальство, та й сам він не надто наполягав, адже одночасно знімався у трьох фільмах. І могло так трапитися, що Ванечкою став би Михайло Боярський. Але його теж забракували – надто вже старшим видавався брат Ніни в кадрі. Повернулися до кандидатури Абдулова, тому під нього довелося підлаштовувати як інші зйомки, так і театральні вистави.

Співробітницю інституту НУІНУ (научный универсальный институт необычайных услуг), завідувачку лабораторією абсолютних несподіванок та спокусливу чародійку Альонушку зіграла Олександра Яковлева. На початку фільму це добра та чуйна дівчина, яка через ревнощі Шемаханської та інтриг Сатанєєва стала безсердечною кар’єристкою. Її книжковим прототипом, можливо, є відьмочка Стелла. Незважаючи на слова режисера Бромберга на самому початку зйомок – “Відьму-то вона точно зіграє, а ось Оленку навряд” (актриса мала вельми складну вдачу) – Оленка у виконанні Яковлєвої чарівна й переконлива. З Абдуловим вона чудово порозумілася, тому грати взаємну симпатію їм було нескладно. Ну звісно ж, глядач їх потім ще й “романом” ощасливив. До слова вже, через багато років Яковлєва посіла керівний пост у залізничній компанії. Там її “чортів характер” гідно оцінили.

Сестру Вані зіграла Аня Гайдаш, “дівчинка з вулиці”. Власне – з Палацу піонерів. Просто йшла собі коридором і просто потрапила на очі адміністраторці стрічки. Жодної протекції, просто опинилася в потрібному місці в потрібний час.

Заступника директора інституту Аполлона Сатанєєва зіграв Валентин Гафт. Говорити про те, як зіграв, точно зайве. От він-то найбільше й казився від вибриків Олександри Яковлєвої, хоч мусив кохати її як Альонушку. Вона плуталася у тексті, могла взяти паузу під час зйомок, її завжди довго макіяжили… І якось, не виходячи із образу Сатанєєва, справжній Гафт схопив партнерку за шию і назвав багатьма поганими словами, найприйнятніше з яких було “тупіца”. Актор так розлютився, що його ледве вмовили продовжувати зніматися. Але відтоді скрізь, де це можливо, він грав окремо. Потім персонажів зводили при монтажі.

На роль директорки інституту Шемаханської пробувалися і Наталія Гундарєва, і Аліса Фрейндліх, проте ревнивицю-чародійку зіграла Катерина Васильєва. Книжкового прототипу Шемаханської не існує, його спільними зусиллями створили сценаристи.

Семен Фарада згадував, що його роль задумувалася як епізодична. Такий собі гість із Півдня з чотирма фразами. Але актор сам собі придумав роль, і став у ній одим з найкращих на другому плані усього тодішнього кіно. Сліди, фразочки – все його. “Ну кто так строит!” з’явилася після того, як він реально заблукав у телецентрі й довго не міг знайти групу.

Георгій Віцин озвучував кота. Однак, при остаточному монтажі від кота-мовця майже нічого не залишилося, кілька появ та всього два слова. Віцин був дуже засмучений. Між іншим, на роль кота пробувалося аж 18 тварин. Їм давали сметану і стежили, як ті пирхають та облизуються. Зрештою, вибрали…

“Чародії” збагатили наш побутовий сленг кількома пам’ятними висловами. Добросовісно виписав з “Енциклопедії кіноафоризмів” свої улюблені. Тих, які справді згадуюся, коли ситуація. Насправді їх значно більше, але…
* “Пожалуйста” у нас в ассортименте
* Вот она, жизнь холостяцкая! Некому даже к черту послать.
* Главное – чтобы костюмчик сидел!
* Колдун нестандартный!
* Люди, ау-у-у! Эй, люди! Кто-нибудь!
* Меня ругают – значит я существую!
* Невеста – и уже ведьма?
* Ну кто так строит!
* Одна нога тут, а другая тоже здесь!
* – План по валу. – Вал по плану. – Проходи!
* Следы! Здесь прошли люди!..
* Тяжелый народ пошел. Трудно внушению поддается.
* Я женщина! И этим сказано все!
Приємного вам перегляду. Вже скоро…