“Усі, хто копали гору, за ніч зникли”: музей хліба знаходиться біля скіфського кургану

“Приїжджа жінка екстрасенс півдня ходила біля гори Семидубової, а потім попросила оселитися в одній із хат поблизу. Через кілька днів сказала, що в горі є 3 великі кімнати і що тут похована не 1 людина. Мовляв, нікого не можна пускати копати, бо буде велике горе. Це було святилище. Простих людей тут не ховали”, – говорить екскурсовод етнографічного просвітницько-розважального комплексу “Зерноленд” Дмитро Горбань.

Заклад знаходиться в селі Івківці Чигиринського району Черкаської області за 50 км від обласного центру, пише Газета.ua. Поблизу їздять рейсові автобуси, але до села не довозять – треба йти кілька кілометрів пішки. Дорогою є кілька вказівників. Щороку це місце відвідують тисячі туристів, щоб спробувати пов’язати снопи, переробити зерно в борошно ціпом чи ручним млином, а потім спекти з нього коржі. На території працює відновлений старий млин.

Комплекс знаходиться у найвищій точці села. Звідси відкривається краєвид з лісами, полями і Семидубовою горою. Вона має круті схили, але вершина майже рівна.

“Гора штучного походження. Це стародавній скіфський курган – її вручну насипали. Раніше використовували для огляду територій. Усе було видно на 50 км. Коли бачили кочовиків, запалювалося вогнище. Так попереджували міста про напади. Раніше гора була вища на 15 м. З часом осіла, розмилася. Зараз має висоту 227 м”, – каже Дмитро.

Чоловік розповідає, що в 1930-тих роках 7-ро селян вирішили розкопати її – шукали цінності. Докопали до величезного каменю, який закривав вхід до кімнати. Відтягнути не змогли і на ніч розійшлися. На ранок усі 7-ро зникли безвісти. Місцеві кажуть – містика. Екскурсовод думає – все простіше – у НКВД дізналися про розкопки.

“Приїхали вночі, забрали тихенько та й все. Вхід біля каменю забетонували, завалили землею та утрамбували. Ще за переказами старожилів, тут таємно перепоховали Богдана Хмельницького. 1657 року гетьмана поховали у Суботівській церкві. За 7 років поляки пішли на Чигирин. Магнат Чернецький пообіцяв, що вистрілить з пушки кістками колишнього гетьмана. Вірні козаки разом із сином Тимошем звечора викопали рештки і до ранку перезаховали. Від Суботова до Семигори – 15 км”, – каже він.

“Робили за фото із польських каталогів. Не було ні креслень, ні планів. У нас багато спільної історії, вирішили, що приблизно в такі грали наші діди-прадіди, – розповідає Горбань.

Жінки на імпровізованій польовій кухні варять у двох 20-літрових казанах козацьку кашу для відвідувачів. На одному з вогнищ на пласкій чавунній поверхні печуться тонкі коржі. Їх подаватимуть з кашею. Борошно намололи у млині. Поруч у траві сидить лелека.

“Це наш Буся. Змалечку привчений до людей. Не боїться, але гладити себе не дає, клює. Буся, ну що ти лежиш? Вставай, гості приїхали”, – звертається до птаха екскурсовод. Лелека встає на тонкі рожеві ноги, обтрушує пір’я від пилу і йде територією. Діти його лякаються й ховаються до кузні. У затінку альтанок відпочиває стадо молодих баранів.

“Купили їх на шашлик гостям. Одного зарізали, а до інших руки не доходять. Так вони й гуляють. Людям подобаються. Не смердять, бо це спеціальна романська порода”, – говорить Дмитро. За кухнею, на горі пасеться молода гніда коняка.

Приїжджає автобус із туристами з Кропивницького. Їхали по GPS і заблукали, кажуть. Провідник Олексій Трохимович із великим солом’яним брилем на голові кличе людей на екскурсію до Семидубової гори.

“На гору є 2 ходи: один екстремальніший, інший безпечніший. Я поведу складнішим. Раніше, як я малим був, тут не було дерев, лісу. Під Тясмином була пустеля. Хтось сказав висадити сосняк. З нього довго сміялися, але зробили. Накрило сосонки піском та й забули. Зійшов сніг після зими, дивимося, а там дерева взялися. Так ліс і виріс. У нас село величезне за площею, найбільше у Чигиринському районі. Але проживає тут до 100 осіб. Школу закрили ще 18 років тому. Люди розкидані – на тому кутку 3 хати, під тою горою – 2, а там вже тільки пустки лишилися”, – розповідає дід.

У комплексі туристам влаштували майстер-класи з виготовлення паперу, перетирання пшениці старовинними методами на хліб. Показують роботу справжнього млина, який відреставрували. Відвідувачі приміряють фартух гончара і ліплять собі тарілки, деякі – майструють ляльку-мотанку. Працює кузня. Людям дозволяють кататися на коні чи візку XІХ ст. О 2-й годині частують кашею. Подають разом із полуничний компотом і коржиками зі свіжим медом.

Після обіду Дмитро запрошує на каву до прохолодного “Музею”. Там зберігають скляні римські кулі, якими прасували одяг, козацьку печатку, монети, люльки. До приміщення через відкриті двері заходить лоша. Проходить у протилежний кінець приміщенні й починає жувати клубок кропив’яних ниток. Згодом вертається до нас.

Власник розважального комплексу й музею хліба Назар Лавріненко стоїть біля музею. Він чорнявий, має довге густе волосся, зібране у хвіст.

“Зерноленд заснували випадково. Мені запропонували взяти участь у польсько-українському проекті з розвитку зеленого туризму. Треба було обрати тему для села. Є села гречки, помідорів, картоплі. У Івківцях був вітряк. Обрали тематику млинарства і назвали “Зерноленд”. Комплекс звели на місці покинутої згорілої ферми – колишнього колгоспу імені Горького. Перший турист приїхав 28 вересня 2014-го. Люди розважаються безкоштовно. Для великих груп екскурсія коштує 120 гривень з людини. Плануємо створити національний парк вітряків.